25.2

Він тупцював у проході, не знаючи, куди себе прилаштувати. Лін Артен щось обговорював із секретарем, королева азартно хмурилася… Їм було не до моральних страждань Тирішера Тира, що чисто формально належав до дуже дрібненького, зате чинного начальства, і хотів бути активним учасником, а не глядачем.

Губернатор кивком покликав його в перший ряд, але це навіть не обговорювалося. Зрештою Тир сів біля колишньої прибиральниці, позбавивши її милиць ді Емшиса перед самим носом.

– Юначе, ви цікавитеся міжнародною політикою? – сором’язливо запитала вона без довгих передмов.

– Ні. Мені б хоч у внутрішній розібратися.

– Воно й видно. Тобто вибачте… Розумієте, я випадково почула, як ви казали Піту про ілеську опозицію… Юначе, перепрошую, але я до вас звертаюся. Щось не так?

Тир не думав, що полохлива тітонька у в’язаній кофті, допотопній спідниці з вишивкою та сандалях на босу ногу знає значення слів на кшталт «опозиція», але в бляклих очах цієї жінки була спокійна впевненість і він мимоволі почервонів, засоромившись своїх думок.

– Так-так, я слухаю, – запевнив ніяково. – Що з опозицією?

– Почнемо з того, що в Ілесії її нема. Взагалі нема. Вона з’являється лиш тоді, коли відбувається щось погане і потрібно знайти винних. На цьому все. Тобто опозиції не потрібні жодні принцеси, але якби я хотіла когось убити чи викрасти і здійняти навколо цього галас, кращих кандидатів не знайдеш. Їх немає. Вони – відмазка. Юначе, мені здається, чи у вас із голови долинає якийсь скрип? Звивини треба змащувати інформацією, а не чекати, поки вони заіржавіють. Прошу вибачення.

– Гадаєте, по Шиль прийшли люди імператора? – голосніше, ніж хотілося б, запитав Тир, дивуючись самому собі. Тітонька у сільській хустці – експертка у політиці? Ха! Та все ж говорила вона дуже переконливо. – Навіщо?

– А звідки мені знати? Називаєшся опозицією і вбиваєш ілеську принцесу – даєш Ілесії привід пресувати неугодних усередині країни. – З кожним словом голос жінки звучав впевненіше і сміливіше. – Називаєшся ілесцем і вбиваєш наречену короля – підштовхуєш Ельхарію до нападу на Ілесію. Називаєшся ілесцем, вбиваєш, з’ясовується, що насправді ти шайласець – і Ілесія має причину порушити мирний договір із Шайласом і, можливо, навіть укласти альянс із Ельхарією. Кому що треба, той того й домагається. Я б, наприклад, убила принцесу, підставила урлуків і об’єднала світ людей проти Ельхарії, але це нереально.

– Тому що урлуки не вбивають людей? Не смішіть, ще й як убивають.

– Складність у тому, що люди ніколи не домовляться. Кожен тягнутиме ковдру на себе, а тим часом принцесу приберуть, щоб вона не дісталася нікому.

– Що?!

– Тсс… Рунгер повернувся, їде до вікна.

Тир подумки похвалив себе за передбачливість. Не виключено, ця тітонька начиталася історичних романів і проектує вигадки на дійсність, але уява зіграла свою роль і породила таке занепокоєння, якого Тир ще ніколи не відчував.

– Усі зібралися. Чудово. – відвернув його від роздумів голос Вайоли. – Нумо швиденько пробіжимося основними пунктами нашої об’єднаної справи. Йдемо від самого початку в хронологічному порядку. Що ж, погнали, щоб не засиджуватися допізна і встигнути до вже замовлених смаколиків. Дещо більше десяти років тому торгівля наркотиками на Аєрських островах перейшла на новий рівень, тому що з’явився оптовий постачальник – імперський корабель «Вітер Смерті». Він відповідав за збір уку-ука для урядових потреб у Забороненому квадраті, використовував рабську працю, не залишав свідків і приховував багато товару. Головними на «Вітрі Смерті» були капітан Тазер Хол та перший помічник Вірс Жакорель, їх можна побачити у міськраді до кінця тижня, потім банки вирушать далі.

– Це коротка версія? – хмикнув губернатор. – Непогано. До зими дослухаємо.

– Тазер Хол і Вірс Жакорель, – з натиском повторила королева. – Вони привезли товар на віллу Рахентен… о, даруйте, пропустила важливий момент. У схему збуту наркоти була замішана Амада Рей, але ніхто в цьому світі не переконає мене, що вона очолювала організацію. Товар доставили вдень. З оплатою виникли проблеми. Чи то партія виявилася надто великою, чи постачальник знахабнів… Управитель вілли чув, що ціну запросили втричі вищу, ніж очікувала Амада. Гадаю, вона не заплатила, бо того ж вечора Хол і Жакорель особисто завітали розбиратися. Слуг Амада відпустила, щоб не компрометувати себе. Для захисту у неї був спільник, він же – головний, і ця людина вміла торгуватися.

– Домисли! – пирхнув Ойлаф і обмінявся з дружиною швидкими поглядами. – Ворожіння на кавовій гущі. І заради цього ми вийшли з дому?