Розділ 25.1. Початок кінця

– Вас можна привітати, інспекторе? – запитав Ромі Матеньро на шляху до зали для нарад.

Тир непевно знизав плечима. Все сталося так несподівано… Коли він заглянув до Ши Міль, то не планував з’ясовувати стосунки, а тепер не знав, що й думати. У Шиль щодня новий план. Не виключено, що завтра вона обійматиме іншого.

Тир не хотів тішити себе марними надіями. Принцеса Шиліміель – це зовсім інший рівень. Її чекає блискуче майбутнє. Нехай і не з королем Айлоном, але гідних кандидатів у світі хоч греблю гати.

– Вайола пам’ятає всіх старих поіменно, – з розумінням змінив тему Ромі Матеньро. – Дивлюсь я на вас із нею і серце радіє. Гідна зміна виросла, можна йти на заслужений відпочинок зі спокійною душею.

– Якщо ви підете, хто навчить розуму моїх онуків? – беззлобно пожартував Тир, притримуючи двері. – З вами все гаразд? – Секретар тримався підкреслено прямо, навіть з його звичною зразковою виправкою це впадало в око. – Спина?

– Старість, – зітхнув Ромі Матеньро. – Вона приходить зненацька. Ще вчора стрибав як коник, а сьогодні ніби прут проковтнув. Прикро.

У залі для нарад співвідношення зайнятих і вільних місць було приблизно один до чотирьох, але відчуття тісноти навалилося на Тира, щойно він зробив крок усередину. Це місце не подобалося йому через занадто велике скупчення старих масивних меблів і іржаві ґрати на вікнах, що давно вимагали заміни і погрожували одного разу впасти комусь на голову разом зі склом. Втім, самі вікна належали до плюсів – вони виходили на північ, не зачинялися повністю і ніколи не знали фіранок.

У дитинстві Тир любив ховатися зовні і слухати незрозумілі, але захопливі розмови про контрабанду, хуліганів і нахабну неліцензійну торгівлю. Перебувати по цей бік ґрат виявилося не так цікаво, проте він не шкодував про свій вибір.

– …давайте з самого початку, – говорила Вайола, енергійно крокуючи по широкому проходу між двома рядами лав із високими спинками. – Я розповідаю, ви перериваєте мене одразу, як тільки у вас є що доповнити. Тут усі свої, не соромимося. О, інспекторе Рунгер, щось згадали?

– Згадав, – буркнув старий. – Що мені треба до вбиральні.

Поки доглядальниця розвертала його крісло, Тир знайшов Піта Кайю і коротко описав своє прохання. Піт не заперечував. До розслідування він мав непрямий стосунок і був радий можливості піти подалі від буркотливих відставників, що з усіх боків встигали вчити його життя.

– Ще кілька хвилин можете перемивати мені кістки, – підморгнула королева. – Зате потім буде печиво, чай і вогняна вода.

– Гас? – напівголосно зареготав хтось.

– Як забажаєте, – безтурботно засміялася Вайола. – На честь закриття справи я готова розглянути й індивідуальні замовлення.

– З’явилося щось нове? – здивувався Тир.

Навряд чи. Лін Артен не тримав би інформацію у секреті. Значить, блеф… Невже це коли-небудь спрацьовує?

Начальник зайняв праву частину довгого дерев’яного столу, розміщеного перед аудиторією. Біля лін Артена не було нічого, крім смертоносної спиці зі срібною квіткою. Ромі Матеньро сів ліворуч, підсунув до себе пачку чистого паперу і приготував олівець для скоропису.

На першій лаві праворуч від проходу розмістилися похмурий Ойлаф і його уїдлива дружина, поряд із ними клював носом Мурша Трін.

У наступному ряду перешіптувалися двоє вгодованих панів у однаковому пом’ятому вбранні – брати Стайн, вісім років як у відставці. До їхньої розмови прислухався високий рябий молодик – Брец якось там, і пів року в поліції не протримався, але його пів року припали якраз на вбивство Астора ді Емшиса.

Третя лава – четверо засмаглих товстошиїх хлопців у старомодних костюмах. Імен Тир не запам’ятав, але знав, що цю четвірку вигнали з поліції за бійку з моряками імператорського флоту.

Четвертий ряд займали старий зі старою – на вигляд ще старіші за Рунгера, але час пощадив їхній розум. Колишній патологоанатом Маас Лас та його асистентка, вона ж – дружина Розалі.

Першу ліву від проходу лаву окупував губернатор. Він сидів боком, закинувши ногу на сидіння. Складалося враження, що ді Емшис пишається травмою як бойовою раною і не дозволить нікому її ігнорувати. Милиці він притримував рукою у вертикальному стані, хоча вони помітно заважали жінці середнього віку, що злякано зіщулилася в другому ряду, – колишній прибиральниці. Вона поглядала на порожню лаву за своєю спиною, але не наважувалася змінити місце.

В останньому ряду сиділо четверо поліцейських, які пішли через зміну влади. Ці дивилися непривітно, обговорювали щось між собою та періодично кивали на Вайолу з відвертим несхваленням. На тій же лаві розмістився згорблений чорнявий чоловік у потертому костюмі клерка. У цій людині було щось знайоме, але обличчя він стомлено прикривав рукою, ще й усією своєю скрученою фігурою наголошував, що не має нічого спільного з галасливими сусідами. Напевно, зі звільнених за станом здоров’я. Ілесія не церемонилася з каліками…

Біля дверей, спираючись на мітлу з кострубатою ручкою, стояла товста стара в теплих шароварах і сорочці нижче колін, що з минулого року прибирала у відділку та на території навколо нього. Її називали просто «Бабулею», ім’я знала хіба що бухгалтерія.

Інших людей, які мали стосунок до поліції Аєрських островів протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років, знайти не вдалося, проте Вайола виглядала задоволеною і всім своїм виглядом демонструвала готовність працювати з тим, що є.