24.6

– Ти наївна, а не дурна. – Інспектор рвучко притягнув Шиль до себе. – Покидьки охоче цим користуються. Хіба ти могла змусити короля Айлона зробити щось супроти його бажання? Хіба можна переконати Джиммі? – Тир відпустив її руку і заспокійливо погладив по спині. – Король скинув на тебе відповідальність, Джиммі скористався твоїм почуттям провини, щоб мати привід бувати на розкопках та у відділку. Він розвинув бурхливу діяльність, щоб бути в центрі подій, хоча не має жодних прав. Нічого, що я розмовляю неформально?

– Мені подобається. – Шиль сховала обличчя у Тира на грудях, обхопила його за талію і подумала про те, що розумна сучасна книга промовчала про найголовніше.

У ній забули розповісти про тепло, що огортає двох людей, коли вони торкаються одне одного. І про хвилювання, від якого аж дух перехоплює, зовсім не згадали. І на самому початку не заважало додати, що навіть грубий одяг анітрохи не заважає відчувати кожен рух партнера та відповідати на нього із затаєним трепетом!

Що та книга взагалі знала? Акробатикою займатися будь-хто може, було б здоров’я, але так, щоб без слів – і все зрозуміло; щоб серед людного відділку – і ніби вдалині від усіх; щоб нічого сумнівного – і ноги підгиналися від невисловлених обіцянок… Таке ж буває? Хоч би тільки це не виявилося фантазією!

– Не звинувачуй себе, Шиль. Тобі заморочили голову, але це вже в минулому. Йди додому, відпочинь, добре? Залиш плакат, нічого йому не станеться. Хтось пізніше домалює.

– Джиммі не просто урлук. – Обговорювати це не хотілося, проте Тир мав дізнатися правду. – Він важливий для Ельхарії, а чому, я й сама не розумію. Але його вчинки мають значення, присягаюся! Він якось смикає за ниточки. Я не вигадую, Тире! Джиммі не такий, як решта урлуків.

– Він заплутав тебе.

– Та ні ж! Тобто… Зовсім трішечки! Я вірю, що він здатний зупинити армію урлуків. Я хочу, щоб це стало його бажанням.

– І як цього стосується плакат? – здивовано спитав Тир, розтискаючи обійми. – Джиммі нічого не вирішує, принаймні тут.

Шиль і не подумала його відпустити. Адже все стало зовсім по-іншому, змінилося так різко, що голова не встигала розбиратися з емоціями. Те, що раніше нишком ховалося на задвірках свідомості, показувалося лише на мить і перетворювалося на міраж, перш ніж вона встигала його усвідомити, захлеснуло хвилею, змило всі заборони та заперечення.

– Я примушу Джиммі вислухати мене, – впевнено прошепотіла Шиль. – Я доведу, що принцесі Шиліміель не потрібні подачки. – Вона трохи послабила хватку і сміливо глянула Тиру в очі. – Відтепер я ніким не користуватимуся, особливо тобою. Я достатньо сильна, щоб торгуватись, а не просити.

«В цьому і полягає секрет. Як тільки інспектор перестав бути для мене засобом виживання, за який я чіплялася від безвиході, я захотіла отримати його просто так, без вигоди для себе. Мені не потрібен шлюб із розрахунку, не потрібен його будинок, не потрібні подарунки від його матері. Я хочу Тирішера Тира», – прийшло незвичне усвідомлення.

– А ти не думала, що хтось радий виконувати твої прохання, Ши Міль? – Інспектор обережно відсторонився і підійшов до столу. – Можливо, комусь подобається захищати тебе, берегти від егоїстичного світу? – Чорнильниця небезпечно нахилилася від легкого поштовху й перекинулася, заливши весь плакат. – Раптом хтось хоче полегшити тобі життя і злиться, коли тебе обманюють, та ще й роблять винною? – Тир узяв Шиль за руку, легко погладив зап’ястя. – Така тонка… Ходімо, я відведу тебе додому.

– Я більше не називатиму себе твоєю нареченою! Я візьму позику і знайду собі житло, щоб ми могли зустрічатися на рівних умовах.

– Чудова ідея, – миттю погодився інспектор. – Але сьогодні ти надто втомилася і можеш захворіти без їжі та відпочинку. Погостюй у нас ще кілька днів, поки шукаєш кращий варіант, домовилися?

«А в чому каверза?» – дивувалася Шиль, погоджуючись.

Вона ледве трималася на ногах і відчувала, що без перепочинку далі за слова справа не піде.

– Забудь про Джиммі. Я проведу тебе, – повторив Тир. – Тобто вибач, я трохи зайнятий… Піт проведе, добре? Він надійний хлопець, але балакучий надміру.

– Та я й сама дійду. – Така опіка нагадувала колишні часи «золотої клітки». – Дякую, але мені не потрібні няньки.

– Тобі потрібна охорона. – Інспектор говорив серйозно, звична привітна усмішка зникла з його обличчя. – У місті з’явилися дивні типи. Вони називають себе опозицією і розшукують зраджену братом принцесу Шиліміель, щоб вона очолила їхній рух проти імператорської влади.

– Нізащо! – палко вигукнула Шиль і схопилася за Тира як за рятівне коло. – Я не хочу!

Земля пішла з-під ніг. У мозку металися спогади про слова Джиммі. Принцеса може стати королевою, вигнанкою, холодним трупом, але в очах людей вона не перестане бути принцесою. Завжди знайдеться той, хто придумає їй застосування, і начхати на її бажання.

– Знаю, тому й наполягаю, щоб Піт провів тебе додому. Всяке може бути… Ті люди більше схожі на фанатиків, аніж на серйозну організацію.

«То он воно що! Джиммі завалив мене роботою не для того, щоб скрізь пхати свій ніс, прикриваючись турботою про мене. Він теж не хоче, щоб я зустрілася з ілесцями. Чому? Оберігає мене? Ні. Він завжди має свій інтерес. Хм… Що такого секретного я можу дізнатися?» – розмірковувала Шиль, на словах погоджуючись і на Піта, і на відпочинок, і на гостинну пані Тир.