24.4

– Гаразд, принцесо Ілесії, сьогодні займатимешся розумовою працею, а то ще зляжеш з незвички, – сказав урлук, не дивлячись на Шиль, і впевненим рухом закинув її на плече. – Чи здаєшся? Нехай Кантолія йде лісом, так?

– Ні! – Шиль відчайдушно замахала руками і ногами. – Відпусти мене!

– Ти хоч знаєш, у який бік повзти? – з жалем спитав Джиммі.

– Туди, де блищить! – огризнулася Шиль.

– А що, інспектору своєму ти вже показала дулю? Чи гостюєш у всіх потроху, щоб нікому не набриднути надто швидко? Спокійніше. Я скину тебе біля відділку. В морзі є душові кабінки, а помитися тобі не завадить, згодна?

Шиль скрипнула зубами від безсилої люті і повисла мішком, пообіцявши собі не смішити урлука марним опором. Йому ж начхати. Він поводиться з нею як із цуценям.

– Гей, принцесо! Якщо я подбаю про Кантолію, на знак подяки ти станеш гідною частиною суспільства? – раптом запитав Джиммі.

– Я буду дуже старатися! – рвучко вигукнула Шиль. – Справді буду, – зніяковіла. – Як зумію.

– Ну краще це, ніж нічого, – хмикнув урлук і перейшов на біг.

Даремно. Шиль одразу ж захитало, і душова знадобилася не тільки їй.

***

Жіноча поліцейська форма старого зразка була страшенно незручною і нагадувала балахон, а не нормальний одяг, але Шиль не капризувала. Всю свою силу духу вона направила на те, щоб сидіти на місці – у комірчині поруч зі сховищем доказів, куди її помістили із завданням перенести інформацію зі старого плаката, засидженого мухами та пропаленого сигарами до нерозбірливого стану, на новий аркуш товстого картону. У принцес почерк каліграфічний, так сказав Джиммі. І не помилився, негідник, але проблема полягала в іншому.

Завдання було нудним. Пересаджування смородинових кущів теж, але тоді над душею стояла бабця Клю і Шиль не насмілювалася лінуватись. А тут її залишили саму під чесне слово. Ніхто не задавав темп роботи, ніхто не погрожував ціпком, ніхто не кричав на всю горлянку, що щось не так.

Шиль старалась як ніколи в житті. У неї були мотивація, засоби, ціль! Але до чого ж марудний шлях до мети!

Літери. Тільки літери. Обережні рухи пера, фірмовий імперський нахил… А зовсім поруч, за п’ять кроків далі по коридору, творилася історія!

У відділку зібралося понад два десятки людей, більшість із яких Шиль бачила вперше. Вони голосно обговорювали уку-ука й Амаду чи то Рахентен, чи Рей – кожен називав її як йому заманеться.

Голоси розносилися будівлею, проникали в комірчину і крізь прочинені двері, і крізь заґратоване вікно без шибок. Як же всидіти на місці?

Там були поліцейські, які пішли зі служби за останні десять років. Якийсь Ойлаф (Шиль не зрозуміла, ім’я це чи прізвище), його дружина Ісма, відставний інспектор Рунгер із доглядальницею… Інші давно змінили сферу діяльності, ніщо не видавало в них служителів закону. Були присутні і сам лін Артен, і Ромі Матеньро, і Носатий Мурша, і навіть якась кудлата бабуся зі шваброю!

Поки на порядку денному стояла Амада і безладна розмова нагадувала базарні розбірки, Шиль встигла зробити аж половину першого стовпця із восьми і перервалася, щоб відпочити, помилуватися своєю роботою із вдоволенням справжньої художниці.

Літера до літери, ніде ні помарки, ні плямки. Відмінний початок.

– Довго ще, принцесо Ілесії? – У комірчину заглянув Джиммі, і Шиль закрила спиною своє творіння. – Давай так, щоб до обіду висіло на стіні.

Вона розраховувала займатися цим щонайменше шість днів і не знайшла, що відповісти.

– Гаразд, п’ять хвилин у тебе є, – вів далі урлук. – Сходи поїж десь.

Шиль відчайдушно замахала головою. Вона воліла б не їсти тиждень, аніж з’явитися перед сторонніми в цьому казенному жаху, яке чомусь називали формою. І волосся висохло без гребінця, стирчить у різні боки, і ніс обгорів, і нігті потріскалися… Нізащо.

– Жодних перерв до фінального штриха? – з розумінням усміхнувся Джиммі. – Достойно поваги та абонементу до лікарні, але це твій вибір.

Він зачинив двері, і чутність зменшилася вдвічі. Що за прикрість! Там же починалося найцікавіше.

Від губернатора повернувся інспектор Тир із новиною про те, що ді Емшис приєднається до зборів, як тільки відчепиться від двох лікарів (у Ламбе раптом розігралася професійна честь, тож він ліз скрізь, де був хоч натяк на протистояння з колегою).

Та відсутніх чекати не хотіли. Щойно Шиль, змирившись із поспіхом, закінчила перший стовпець, гомін посилився, майже переріс у суперечку на підвищених тонах. Губернатору мало не відкрито приписували магію! Натякали на його небезпеку для товариства. Звинувачували його у вбивствах прямим текстом, нехай тільки між собою. Хіба за таких умов можна працювати?

Ще кілька рядків, які й близько не бачили каліграфії, – і допитливість перемогла. Що поганого в тому, щоб відчинити двері? За перо відповідальні руки та очі, слух повністю вільний і готовий до захопливих секретів і грандіозних скандалів.