23.4

– Король приніс у наш світ щось нове. Для нас він як божественна сила, великий непорушний символ, але правити урлуками дано тільки тому, хто дбає про урлуків.

– Угу. Чотири роки ви корилися йому, а тепер раптом заговорили про свої права? – Щось утримувало мене біля огорожі, незважаючи на морозиво, що швидко тануло. – Коли я роками товкмачила про те саме, з мене сміялися всі, особливо ти. В будь-якому разі, революція – це без мене.

– Ти домагалася для нас того, що ми мали надміру. – Джиммі зірвав квітку з ліани, що обплітала огорожу, задумливо глянув крізь неї на сонце. – Це справді було смішно. І урлуки корилися тобі, а не королю Айлону. Знаєш, чому?

Я зробила крок до колонки з водою, засунула голову під крижаний струмінь.

Не допомогло.

– Тому що я прекрасна й незрівнянна? – пробурмотіла, намагаючись повірити в цілющу силу природи. Фонтани в центрі повертали до життя найзапекліших п’яничок, а я чим гірша? – І тому що я не хочу це слухати. Я головна, домовились, а тепер звали за горизонт, мене починає нудити.

– Тиск, – співчутливо сказав Джиммі. – Тобі не завадить випустити пару.

– Якщо я прострілю тобі голову, ти заткнешся?

– Звичайно. Адже я дуже ображуся.

Він би догрався. Я була сама не своя. Все те, що вдалося стримати в присутності Айлона, рвалося назовні, а Джиммі сам підставлявся. Але до мене підбіг маленький крандаїл, зжер залишки морозива, схопив мокре пасмо мого волосся і захитався на ньому, як на мотузці. За ним прийшов другий, третій… дев’ятий. І Фамка завітала. Лизнула мене в ніс і шльопнулася в свіжу калюжу, щоб почухатися задньою лапою за вухом.

Вона тихенько хрюкала і ліниво рухала хвостом, коли на нього летіли бризки. Її задоволена безтурботність остудила мою голову краще за холодну воду.

Я зняла дитинчат. Сіла поряд із їхньою матір’ю на камінь, куди Тола ставила відра, щоб не забруднити їх землею, і почала ритмічно чухати товсте пружне черево крандаїлиці, вкрите густою шерстю. На ньому виднілися характерні лисини – сліди щелеп Матильди, що не щадила нікого, відвойовуючи собі місце під сонцем.

– Не хочу нагнітати, королево. – Джиммі все ще говорив з вулиці, хай і перемістився вздовж паркану ближче до колонки. – Королю підпорядковується кожен урлук в індивідуальному порядку, і я теж. Це магія. Король віддав мене тобі, ти мене відпустила…

– Магія, пам’ятаю, – обірвала я. – Джиммі, це невдалий час для розмов про очевидне. Роби як вважаєш за потрібне, я не втручатимуся.

– Урлуки не могли жити десять тисяч років, чекаючи короля, що не мав шансів прожити понад століття. Вони обрали нового правителя з тих, хто мав право наказувати. Одного з десяти воєначальників, розумієш? Мене. Дев’ять головнокомандувачів присягнули мені на вірність, королево. Я не розчарував їх досі, бо розумію свій народ краще, ніж дорослий хлопчина, якому хочеться пограти у війну. Достатньо очевидно?

Я різко схопилася, розлякавши крандаїлів. По ногах пройшлися мокрі лапи, брудна спина витерлася об мої штани… Обурений писк змусив Толу виглянути з кухні й одразу ж зникнути з криком: «Ой, матінко, через вас, негідників, молоко втекло».

– Наказуючи мені, ти наказувала всім, королево. – Джиммі перестрибнув паркан і застиг за крок від мене, як ніколи раніше демонструючи свою нелюдяність. – За чотири роки жодне твоє слово не суперечило шляху, який ми обрали собі самі. Ти допомогла нам зрозуміти суть нового світу людей. Ми небайдужі тобі, ти доводила це постійно. Хочеш правити без Айлона?

– Та скільки ти бігтимеш, окаянне?! – закричала замість мене Тола і відчинила вікна кухні, випускаючи гар. – Набридло! Наче я з дитинства мріяла горбатитись у чужих будинках!

– Я не обманюю, королево, – продовжував Джиммі, пронизуючи мене поглядом. – Щоб позбавити Айлона армії, достатньо перешкодити йому віддавати накази дев’ятьом урлукам.

– Тим, хто піде за тобою добровільно. – Я майже повірила. Щоб мене добити, вистачило б зовсім небагато. – Тому що ти – справжній лідер.

– Угум. Я заслужив на це.

– І як сюди вписуюсь я?

– Ти – мій вибір. Урлуки люблять тебе, ти сама знаєш. Король – як божественний батіг, ти – як солодкий медовий пряник, нагорода за терпіння та покірність. Коли Айлона скинуть, батогом стану я. Будеш моїм пряником, королево?

«Залишити мене у спокої не варіант?» – ледь не гарикнула я.

Але пізно вдавати, що я поза політикою і вибір мене не торкнеться. Айлон проілюстрував це зовсім недавно. Я загрузла в ельхарських іграх і або повернуся в стрій, або хникатиму на узбіччі життя і голоситиму, що світ котиться у прірву.

– Пряники недовговічні, пам’ятаєш?

– А батоги вічні, і це ще гірше. Але ми тут і зараз, королево. Які твої умови?

– Жодних смертей. Жодної експансії. Жодних магічних сенсацій.

– Домовилися, – без роздумів погодився Джиммі. – Ти підтримаєш мене? – уточнив вимогливо.

– Чому я? Ну серйозно, без мене ж простіше!

– Я люблю тебе. Це досить вагома причина?

– Ти урлук.