22.4

– Стопами батька. – Мене теж захлеснули жалі, і я постаралася якнайшвидше їх позбутися. – А, ні, знову архітектура… Цілком певні плани… І розбіжності з губернатором через це. А потім… Боже ж ти мій!

Я не боюся смерті. Мені доводилося бачити всяке, але неохайний малюнок на блокнотному аркуші налякав мене по-справжньому. Від нього віяло тліном. Амада дивилася з нього порожнім поглядом і усміхалася мертвими губами.

– Остаточний розрив стосунків. – Айлон притиснув мене до себе міцніше, підштовхнув до світла, що падало з вікна. – Астор вважав, що Амада допомогла чоловікові зустрітись з предками.

– Чоловік і сам чудово впорався б із цим завданням. Уку-ука – патентований засіб для самостійного вгроблення. Проте Амада не здалась… О, поглянь! Шантаж. У листах, що писав Астор після заміжжя Амади, були погрози її чоловікові, включаючи отруєння, замасковане під нещасний випадок. Це все пояснює!

– Все?

– Як мінімум те, чому губернатор переконав Ойлафа не порпатись у цій справі. Амада мала чим зачепити ді Емшисів. А у відповідь Астор… Та невже! Астор вирішив викупити компромат за золоті даоні. Ну і довбень! Амада вже зав’язла в торгівлі уку-ука, зв’язуватися з нею було смертельно небезпечно. Поглянь на місяць та число! Це день, коли звірі з «Вітра Смерті» заради сміху замордували Юньчика-кур’єра.

– «Я боягуз. У мене була можливість усе закінчити, але я побачив, як нові друзі цієї гадюки з людським обличчям пристрелили маленького песика і б’ють ні в чому не винного хлопця, і відступив. Знаю, торкнутися мене вони б не посміли. Завтра я завершу розпочате», – прочитав Айлон. – Без ілюстрації… І наступної ночі Астор загинув. Хочеш теорію?

– Про те, що він випадково вліз не в свою справу і поплатився за це, а всі розповіді про те, що ціллю була я, – брехня? Не хочу.

– Зізнання з убивць вибили силою, потім вони дуже вчасно померли. Астор міг тікати від переслідувачів і залізти до будинку начальника поліції у пошуках порятунку. Губернатор не обов’язково замішаний. Вбивцям нав’язали версію, за якої Астор був випадковою жертвою, а ді Емшис помстився, засмутився і забув. Він не знав, що листи знищені, і не чіпав Амаду, доки не з’явилася ти і не розставила все по місцях. У губернатора виникли питання, він притиснув її, вона вирішила тікати, але без готівки це було важко. Тож віллу продали двічі. Повірений був у змові. Був, доки не отримав спицю в серце.

– Ні.

– Чому ні? Все сходиться, Вайоло.

– Не сходиться!

Я не могла пояснити це словами. Я просто знала: тієї ночі приходили по мене. Невідомо, як, та я перейшла комусь дорогу. Ніколи в житті не повірю, що обійшлося без Амади і тих, хто стояв за нею. Але кого ж я зачепила? Зрозуміти б це, і справу буде розкрито.

– Першої ночі Астор побачив, як б’ють Єна, і втік, – почала я міркувати вголос. – Наступного ранку роботодавець заявив про його зникнення, а Амада – про крадіжку коштовностей. Тазер Хол і Вірс Жакорель направили слідство хибним шляхом, і все затихло, бо Юньчик починав із крадіжок, а офіцери імператорського флоту не брешуть. Навряд чи Астор вникав у все це, але він пішов на віллу Рахентен ще раз і міг побачити чи почути щось підозріле. Це відправило його прямо до начальника поліції. Чому?

– Тому що наступною після Єна мала бути ти.

– Не те «чому». Чому Астор ішов до мого батька, а не до свого?

– Тому що небезпека загрожувала тобі, – наполягав Айлон.

Його дратувала ця розмова. Я вмію стомлювати, не заперечуватиму… Король розраховував на пригоди в дусі детективів, а я уткнулася в щоденник, та ще й на сторінках без малюнків.

І що? Міг би звикнути. Я завжди така. І я його не тримаю.

– Давай визнаємо той факт, що Астор ді Емшис дізнався на віллі Рахентен щось таке, що привело його у твій дім, – нетерпляче запропонував Айлон.

– Це не факт. – Ненавиджу, коли так називають припущення. Досить з мене «фактів» від Ілінор Роу. – Це сумнівний здогад. Але щоб ти не сердився, давай приймемо його як робочу основу.

– Ми обговорюємо твоє вбивство, що ледь не сталося в реальності! – вибухнув він. – Як мені не злитися? Покажи хоч одного чоловіка, який був би спокійним!

Я не знайшлася з відповіддю, хоча мозок оперативно підкинув щонайменше десяток імен, відомих королю. Але йшлося не про змагання на кращу витримку, а про те, що Айлону не байдуже.

Як же це ускладнювало життя!