22.3

– Не знаєте, куди його понесло?

– До міськради з пропозицією про реконструкцію острова Черепашача Паща, – випалила тітонька Мусь на одному подиху. – Курортний рай в історичних декораціях. Ідея того страшного типа на ім’я Джиммі Перший. Пані Хаоса лютує. Медіум бачив там примар, а вона серйозно до такого ставиться.

Мені спало на думку, що я нехтувала найповнішим джерелом інформації. Справжня прислуга – це не Тола, в якої особистих турбот вистачає. Деяким служницям відомо все про працедавців.

– А Амада Рей? Що в неї було з ді Емшисом?

– Та хто їх розбере… З боку губернатора начебто нічого, а за Астора вона у свій час заміж збиралася, але батько віддав її банкіру. Ді Емшис дуже шкодував про це, ставився як до дочки… А що? – раптом пожвавішала тітонька Мусь. – Не як до дочки?

Повернення Айлона врятувало мене від продовження діалогу. Виглядав король задоволеним, що було дивно – його місія не мала шансів на успіх.

– О боже мій, ваша величносте, повелителю, пане королю… – забурмотіла тітонька Мусь, відступаючи з поклонами, але не залишаючи зону чутності.

– Залиште нас, будьте ласкаві, – фірмовим крижаним тоном промовив Айлон.

Жінку як вітром здуло, причому пішла вона з дуже щасливим виглядом, ніби сам факт звернення короля означав неабияку милість.

– Цей регіон жахливий. Нащадки лаорнійців відчувають магію і панікують. Нащадки карнаїтів відчувають магію і підлабузнюються. Просто люди нічого не відчувають, але накручують себе фантазіями і впадають у крайнощі. До речі, кохання моє, я маю рішення однієї з твоїх загадок.

Він тримав товсту записну книжку в шкіряній палітурці, на перший погляд – чийсь акуратний щоденник. Може, губернатора?

Я потяглася до неї, але Айлон сховав її за спину.

– Що запропонуєш взамін? – запитав грайливо.

Схоже, я знаю, хто цього року заслужив приз за найневміліший флірт…

– Айлоне, не дурій. Я не в настрої грати у ці ігри.

– Ти навіть звернутися до мене по-людськи не в змозі.

Справедливо. Офіційне звертання з моїх вуст звучало як знущання, хоча я справді не мала на увазі нічого такого і старалася щосили.

– Володарю, – зробила я чергову спробу, – будь ласка, віддай, що приніс.

– Тобто почути від тебе «любий» мені не судилося, – скривився король.

– Ти не «любий», не «дорогенький» і не «милий», – заперечила я. – Змирись.

– Впевнена? – уточнив він із кривою посмішкою.

– Я не віддам за тебе життя. Ризикнути – ризикну за будь-яких шансів, але якщо питання звучатиме «Ти чи я?», я оберу себе. Ми не пара, створена на небесах. Сприйми це як належне і досить тріпати мені нерви!

– Гаразд, – якось надто легко погодився Айлон. – Повелитель теж згодиться. А це, – він передав мені записну книжку, – щоденник Астора ді Емшиса. Як гадаєш, чому його досі не бачила поліція?

– Тому що в Астора був талант до малювання, – я швидко перегорнула перші сторінки, – але сучасники цього б не оцінили. Особливо друзі Амади Рей.

– І пані ді Емшис так вирішила, – кивнув Айлон. – А тепер Амада мертва, від її доброго імені нічого не залишилося… Мені й наполягати не довелося, дружина губернатора ніби сама чекала на привід полегшити совість. Вона каже, там немає нічого важливого, та все ж…

– Все ж таки є, – обірвала я. Добре, що Астор мав розбірливий почерк. Моменти хвилювання одразу впадали у вічі. – Тут, ближче до кінця.

– Де?

Айлон обійняв мене за плечі і нахилився, щоб краще побачити сторінки. Його волосся лоскотало моє обличчя, губи були надто близько і змушували думати про граблі.

Марнування часу. Якщо він розраховував…

Ну і негідник!

– Де? Точно не на грудях Амади Рей! – розлютилась я, простеживши за його поглядом. – Ось початок їхніх стосунків. Ось Астор повідомляє, що політика не для нього, він буде архітектором, а не наступним губернатором. Ось Амада його кидає і виходить заміж за гроші…

– За старі порочні гроші. – Айлон, як і раніше, більше уваги приділяв картинкам. – Слухай, є ідея. В Ілесії такі ілюстрації цензурують, і я розумію, чому, але Ельхарія піде шляхом прогресу і виведе друк на новий рівень. Як тобі?

– Аби король був задоволений. – Якого морського демона він порушував особисті межі й намагався щось додати після поставленої крапки? Я дивна, а не залізна! – Далі йде трохи… Ого, взагалі-то багато інформації. У Астора з’являються політичні амбіції, Амада повертається до нього як коханка… Ти мені на зло витріщаєшся на малюнки?! – Ненавиджу бурчати, але ж він сам наривався. – Побачив щось нове? Поділись!

– Талант побачив. – Айлон із жалем перегорнув сторінку. – Шкода, що той хлопець не встиг його розкрити. Дивовижне відчуття пропорцій і перспективи як для самоучки. Він би далеко пішов.