21.5

– Даремно ви не послухалися батька, інспекторе. – Амада наче струснула з себе хворобливий вигляд і продемонструвала неабияку силу. – Він поганого не порадить ні улюбленому сину, ні невдячному байстрюку. Негайно накажіть зупинитися. Самі знаєте, я вистрілю без жалю. Два заручники – це дуже зручно.

– Джиммі не дозволить вам утекти! – викрикнув з-за плеча Тира Піт. – Одумайтеся! Вам же буде гірше! Ви могли піти за психічною статтею, але якщо втечете, будь-який суддя дасть вам найвищу міру.

– Стули пельку, виродку! – гаркнула пані Рей, втискаючи дуло револьвера в бік Тира і жестом наказуючи йому повернутися спиною. – Я звикла до брехні, але не потерплю її із уст сортирної ганчірки. Мене не помилують. Я сама себе врятую. До речі, мало не забула… Зброю сюди. Ти ж не хочеш згрібати кишки інспектора? Руків’ям уперед! Пам’ятай: якщо мені доведеться застрелити байстрюччя, наступним у черзі будеш ти.

Піт повільно дістав револьвер, але не поспішав його опускати – спостерігав за Амадою, голосно дихаючи.

Карета хитнулась і зупинилася.

Обличчям пані Рей пробіг місячний промінь, і Тир, на мить обернувшись, зрозумів: вона хоче вистрілити, проте стримує себе до певного часу. Досить необережного слова, щоб її спровокувати, не те що зайвого руху Піта.

– Не зволікай! – крикнула Амада. – Кидай і відчиняй двері.

– Там же Джиммі! – нагадав про очевидне Піт.

Ствол його револьвера хитнувся, піднімаючись до рівня грудей заарештованої. Тир мимоволі відхилився на кілька градусів убік, забираючись з лінії вогню.

– Так, Джиммі, і він чудово розуміє, що куля швидша за магію. – Як не дивно, непослух Амаду не розлютив. – Продірявити тебе задля наочного прикладу? Для відступу мені вистачить і щеняти.

Тир відчував, що він на волосині. Пані Рей говорила одне, але мова її тіла стверджувала: їй начхати на долю інспектора, і вона анітрохи не боїться Піта. Певне, вона навіть воліла б позбутися одного заручника і залишити того, хто буде слухнянішим.

Стривайте! Що за дивні ідеї? Піт чинить наперекір злочинниці, тримає її на прицілі. Чому це Тир раптом вирішив, що ситуація докорінно зміниться?

Ні, чому Амада так вирішила? Вона поводилась надто самовпевнено! Будь-хто на її місці виявив би обережність і не прибирав би зброю від заручника, щоб підвестися і з розмаху вдарити того по голові.

– Подякуй татусю, – голосно прошепотіла вона.

І все вибухнуло. Гуркіт, спалах, дикий біль у лобі…

«Подякувати ді Емшису?.. За удар чи за те, що я досі не вбитий?» – встиг подумати Тир, перш ніж впасти обличчям на ґрати.

– Як же так?.. – почув він приголомшений стогін пані Рей, а слідом за ним на потилицю знову опустилося руків’я. Не з силою – револьвер наче випустили.

– Інспекторе! Ви як?! – крикнув Піт біля самого вуха, і це теж було схоже на удар. – Інспекторе!

– Як же так? – шепотіла десь поряд Амада.

Двері вирвали повністю, теплий вітер пронісся багатостраждальною головою, поворушив чомусь намокле волосся, і Тир здавленого охнув, уявляючи, як пояснюватиме начальникові весь цей хаос.

– Мені хтось пояснить, чому вона вважала, що він на її боці, а він пристрелив її як скажену собаку, щойно з’явилася можливість? – з цікавістю мовив Джиммі. – Чисто для довідки: я не втручався, бо якби я пробив дах, ви перестріляли б одне одного від переляку.

Піт випав з карети на розбиту дорогу. Судячи зі звуків, його безжально знудило в хвойних чагарниках.

У Тира все плавало перед очима, зосередитися на чомусь конкретному не виходило.

– Якщо «він» – це я, то я нічого не знаю, – відкашлявшись, сказав Піт. – Вона відкрилась, я вистрілив. Нас так учили. Це за протоколом.

– Може, вона заплатила, та не тому? – Стир Мело важко зістрибнув додолу і зашипів, невдало наступивши на камінчик. – Наш Піт чесний хлопець, вишеньку в чужому дворі ніколи не зірве.

– І ніякий корабель на мене не чекав, – прошелестіла самими губами Амада Рей. – І нічого не домовлено з ельхарцями… Гарна брехня… Я мала померти. Як усі. Я не особлива.

Більше Тир не почув від неї жодного звуку. Коли він трохи оговтався, Амада була мертва. І, схоже, її останні слова доповнювали її ж зізнання.

– Їй пообіцяли влаштувати втечу, але відправили на вірну смерть, – констатував Джиммі, перев’язуючи рану Тира. – Я б також її вбив. Королева не хоче жертвувати тобою, інспекторе, навіть заради цінних свідків.

«Нарешті й аптечка стала в пригоді», – відсторонено думав Тир, намагаючись не дивитися на накриту старим покривалом жінку на сусідньому сидінні, під яким у процесі метушні виявився заряджений жіночий револьвер, явно призначений для Амади.

Його підкинули на території поліції, інших варіантів немає, причому після того, як пані Рей вирішили перевезти. Хтось зі своїх – зрадник. Амаду притиснули, співучасник переконав її взяти всю провину на себе і відправив на забій.

Хто підкинув? Теоретично це міг зробити будь-хто досить відчайдушний.

Хто послав? У відділку з Амадою спілкувалися лін Артен, сам Тир, поліцейський секретар, губернатор та Джиммі. О, ще Ісма, дружина старшого інспектора Ойлафа, що так раптово звільнився.