20.3

Вживання уку-ука, контрабанда, хабарі, перелюб, ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах, фальсифікація, псування майна, розтрата, шахрайство, публічне оголення, політичні мотиви… У порівнянні з повсякденністю співрозмовників життя Тира було нудним і передбачуваним.

Але який сенс від бруду, в якому пристойне товариство Аєрських островів купалося із задоволенням? Набагато важливіше було дізнатися, чому Мако Рей, скромний мовчазний пекар, нібито в курсі найтемніших схильностей високоповажних містян.

Відповідь виявилася одноголосною: через дружину. У них справжнє кохання (чим ще пояснити цей дивовижний шлюб зі смертю в фіналі?), що знає Амада, те відомо і її чоловікові.

Вдова Рахентен… тобто вже вдова Рей знає все, що відбувається на острові. Це її хліб. Сумнівна інформація не приносить їй друзів, проте тримає ворогів на відстані.

І жодна людина не погодилася з тим, що Амада отруїла Мако Рея! Тільки не його. Вона не мислила свого життя без другого чоловіка. На відміну від першого, з Мако Амада мала кохання і всіляко про це наголошувала.

«Щоб врешті його прикінчити й лити сльози? Він її чимось утримував? Шантажем?» – Тир вимотався настільки, що охоче послав би лісом усіх причетних, і лише потреба тримати обличчя перед молодшими колегами надавала сил.

Потім стало ясно: скориставшись гармидером, Ши Міль вислизнула в невідомому напрямку і не сказала нікому жодного слова. Це було неправильно, але урлук, ім’я якого не прозвучало жодного разу, повідомив, що про ілеську принцесу зволив згадати король і розпорядився забрати її в зручніші умови.

На тлі цієї новини Тир усвідомив, що здивувало його в зовнішньому вигляді королеви. Вона була одягнена не просто в стилі дружини губернатора, а, безперечно, в прямому сенсі скористалася гардеробом Хаоси ді Емшис. Це зауважила й Ілінор Роу, що затрималася у відділку суто з упертості.

– Старий пес свого не пропустить, – розносила вона звістку по всіх кутках. – І не страшно йому крутити з тою шльондрою під носом у короля?..

Олії у вогонь підлила сама Вайола лін Артен, коли, почувши скигління Ілінор, переодягнулась у сховищі доказів, демонстративно вручила пакунок із попереднім одягом губернатору і попросила подякувати пані ді Емшис за щедрість.

– Даремно ти так, дитинко, – невпевнено зауважив лін Артен, у якого через крики Ілінор піднявся тиск. – Люди можуть неправильно тебе зрозуміти.

– Не хвилюйся, у людей розуміння нормальне, а не як у Ілінор, – заспокоїла його королева. – Давай відпустимо всіх і сходимо на обід у «Шлях королів»? Я пригощаю.

– Тільки не нароби дурниць.

– Тату, я не повернуся до Айлона, обіцяю. Іноді люди сплять одне з одним, але це нічого не означає. Корона не для мене, ми це вже з’ясували.

«Як багато я пропустив…» – подумав Тир, обираючи між кабінетом начальника (незручно вийде, можуть вирішити, що задля підслуховування) і залом для нарад, де сиділа добра третина правдошукачів. Серед того збіговиська його цікавили всього дві людини: зарозумілий лицемір Ойлаф, що до сьогодні й не висовувався, і життєрадісний ді Емшис, якому кожен день як свято.

Інші – немов птахи, що злітаються до мертвого кита, а Ойлаф донедавна був другою людиною в поліції після начальника. Через його руки проходили дрібні справи, що не завжди вимагали уваги лін Артена. Якщо в когось і було достатньо влади, щоб прикривати Сірого Чу та йому подібних, то тільки у колишнього старшого інспектора. Люди, що здали форму і значок разом із ним, усе заперечували, проте це пояснювалося легко. Не можна викрити Ойлафа, не забруднившись самому. І не можна ризикувати, поки Ельхарія мудрує із законами.

– Інспекторе, у тебе такий приємний вираз обличчя… Замріяний. – Джиммі пересувався вільно, на його невизначеному статусі Тир намагався не загострювати увагу. – Кому хочеш підсмажити п’яти?

«А це ж непогана думка!» – несподівано для себе Тир відчув напад солідарності.

Стільки брехні та звинувачень, як сьогодні, відділок не бачив роками. У цьому болоті запросто могло загубитися щось важливе – те, що з’являється на світ хіба що перед розпеченим залізом, а Джиммі – створіння, не здатне жаліти.

– Є й хороша новина, інспекторе, – підморгнув урлук. – Одна маленька пташка нашептала мені, що у короля Айлона дуже цікава компанія, причому мова не про твою наречену і не про його дружину.

– Амада Рах… Рей?! – здогадався Тир. – Її знайшли і…

– Тсс… Я нічого не казав. Король не любить ділитися іграшками, а зараз він грається в детектива-благодійника.

– І навіщо ти це мені розповідаєш? – розлютився Тир, бачачи: у Джиммі щось на думці.

– Чисто по-дружньому ділюся конфіденційною інформацією. А ти про що подумав, інспекторе?

Подумав Тир про те, що його використовують, причому нахабно і не приховуючи цього, але все ж пішов за покликом злості, доповів про все начальнику і заробив схвалення від губернатора, що тинявся під ногами, незважаючи на прямі звинувачення та підозри.

«Не спійманий – не злочинець», – слова ді Емшиса. Ще він нагадав, що головніші за нього тільки король і королева, а маленька Вайола ніколи не дозволить урлукам підняти руку на дядька Отіса. До того ж хто, як не губернатор, – незамінна особа для зв’язків із громадськістю? Лін Артен чудово ладнає з людьми на кшталт Ламбе чи старого Рунгера, але до Ілінор Роу та її моральних однодумців потрібен зовсім інший підхід.