Розділ 20.1. Вбивця поруч

Тир втомився як собака і вперше в житті серйозно замислився про те, чи є сенс бігати з висунутим язиком і лізти не в свою справу. Ні, щодо розслідування жодних сумнівів: злочинця треба спіймати, це питання безпеки всього міста. А ось принцеса Ілесії, про яку зараз не говорить лише німий, – не його завдання.

Вона пробула на острові недовго, але зуміла втягнути у свою брехню десятки людей. Їй не співчували – для більшості жителів Аєрських островів звично кровожерна Ілесія та незрозуміла протиприродна Ельхарія були двома сторонами однієї монети. І Тир пообіцяв собі не думати про дівчину, що брехала як дихала і ледь не зіштовхнула його з королем Айлоном.

Вона скаржилася на інтерес ельхарця, але забула уточнити одну крихітну деталь: шлюб принцеси Шиліміель та Айлона Маррахаша був давно вирішеною справою, про нього навіть у газетах писали. Це не банальна примха короля у провінції. Все влаштовано згідно із законом. Якщо Шиль заперечувала, то мала вибрати більш серйозний спосіб протесту, ніж безглузде метання в різні боки.

І документи вона підробила, чим сильно насолила не те щоб хорошій, але й не поганій людині. І гроші в держави взяла, нагодувавши поліцію обіцянками, а не лекціями. Воно, звичайно, й на краще, яка ще наукова мудрість у виконанні принцеси? І все ж Тира аж трясло від думки про те, з якою легкістю вона вигадувала своє життя.

Йому розповіли про це в лікарні, куди він, сповнений добрих намірів, приніс безтямну дівчину. Пані ді Емшис визнавала лише міцні екзотичні напої. Хто знає, чим вона запаслася цього разу. Якось її відкачували від настоянки жуків-каменеїдів – сімейний лікар, звісно, причому таємно. Якби не злий язик губернатора, ніхто про це не дізнався б.

А від Шиль усі відвернулись. У кожного знайшлися важливіші справи. Навіть король не глянув у її бік! Довелося їхати до лікарні, де перша-ліпша практикантка впізнала потерпілу й розказала біографію принцеси Шиліміель аж до інформації з газетних шпальт.

На цьому допомога закінчилася. Шиль виділили ліжко по сусідству з Нещасною Юммою (стовідсотково навмисне, практикантка була прихильницею республіканського державного устрою) і сказали чекати на чергового лікаря. Той незабаром звільниться і підійде.

Не звільнився. Не підійшов. Навіть на очі не з’явився! Тир сам слухав важке дихання ілеської принцеси і прибирав за нею блювоту.

У міру того, як за вікнами світлішало, його долали похмурі роздуми.

На світанку він твердо вирішив, що не буде з усім цим зв’язуватися. До моменту появи захеканої санітарки – що спочатку послухає виправдання Ши Міль (якщо вона зволить виправдовуватись), а потім не буде з усім цим зв’язуватися! На час лікарняного сніданку – що дівчину напевно можна зрозуміти, і Тир зрозуміє… Зрозуміє – і не буде з усім цим зв’язуватися!

Невідомо, до чого б він додумався, але нарешті з’явився лікар і заговорив не про Шиль, а про іншого пацієнта – Мако Рея. Ще вчора той подавав деякі сподівання на одужання, але вночі його стан різко погіршився. Тепер рахунок йде в кращому разі на години. Пан Рей поки не отямився і навряд чи ще гляне на цей світ.

– Його охороняють? – За останні дні підозрілість Тира зросла в багато разів.

Лікар запевнив, що приставлений поліцейський не виходив із палати ні на мить. Інших пацієнтів у чоловічому відділенні зараз немає, тому ніхто не зміг би пробратися туди непомітно. Мако Рея підвів слабкий організм, та й удача йому не усміхнулася. Так буває. До речі, а що інспектор забув у жіночій палаті?

Назрівав слушний момент, щоб обговорити умовно-безкоштовну медицину, але лікаря терміново викликали до Мако Рея. Виявилося, що, попри прогнози, той отямився. Шанси вижити у нього мізерні, проте з поліцією спілкуватися він може. Та чи це надовго?

Тир розсудив, що ілеська принцеса нікуди не дінеться, і поспішив на виклик. Дорогою зіткнувся з губернатором. Ді Емшис не приховував, що збирається розговорити пекаря, в якому б зі світів той не перебував, тому що містом почали ходити зовсім абсурдні теорії про чаклунство, владу, безкарність і дивовижну популярність губернатора серед жінок. Звучали вони дуже складно – не інакше як написані кимось зацікавленим, обізнаним і знайомим з принципом роботи сарафанного радіо. Точно не бабцею Клю, хоча її довгий язик підливав олії у вогонь.