19.5

***

Пробудження почалося з концентрованого запаху йоду та неритмічного стукоту металевих інструментів.

Шиль неквапливо розплющила очі, сподіваючись, що шум зникне сам собою. Як і відчуття холоду. І дотик грубого простирадла до шкіри. І біль у лівому лікті. І гіркота в роті разом із відчутним голодом.

Марні надії…

Лікарня – це стало зрозуміло з розмов персоналу. Загальна жіноча палата, заповнена десь на третину, перший поверх

І що Шиль тут забула? Рука, звичайно, болить, але не настільки ж, щоб займати місце пацієнтки, якій воно потрібніше!

Шиль ривком сіла.

Коли сонце встигло піднятися так високо?

Хм…

Учора все було не надто погано, щодо цього сумнівів немає. Коротка непритомність, нічого серйозного.

Тяма повернулася швидко. Поруч чомусь опинилася пані ді Емшис. Вона звинувачувала інспектора Тира у всьому підряд, а потім дала Шиль маленьку позолочену фляжку, що вміщала не більше кількох ковтків.

Тир спробував її забрати, зав’язалася неабияка перепалка… Шиль на зло всім владним чоловікам підтримала пані ді Емшис, випила смердючу рідину до останньої крапельки, втратила можливість дихати і як ніколи пожалкувала про те, що ніхто і ніколи не вчив її жити в реальному світі, а навчання на власних помилках надто непередбачуване, щоб ним зловживати.

Далі?

Порожнеча.

А тепер лікарня: довге приміщення з високими стелями, вікна по всій південній стіні, матер’яні перегородки між скрипучими ліжками, кашель і стогін на віддалі, стукіт підошов і дзвін скла.

Хотілося втекти звідси якнайшвидше, але сукня була забруднена на грудях чимось із неприємним кислотним запахом, висока зачіска розпалася, волосся злиплося, перетворилося на сплутане місиво, обличчя ніби протерли брудною ганчіркою, одна туфелька загубилася, а друга, залита мильною водою, валялася під ліжком у дальньому кутку. Шиль почувалася надто розбитою, щоб її діставати.

Вона сяк-так підтягнула панчохи, всипані реп’яхами по всій довжині, і опустила ступні на підлогу. Вони одразу ж промокли, ще й ковзали по гладкій плитці. Шиль прикусила губу, стримуючи зойк, але повернути рівновагу вдалося швидко і просто. Певне, цьому посприяли завіса, що раптом відсунулась, і побита жінка за нею, що дивилася чи то жалібно, чи погрозливо – крізь синці і набряки важко було розібрати.

– Що, горда? – говорити розбірливо сусідці заважали вибиті передні зуби, але Шиль більш-менш розбирала слова. – А мій мене любить… І привозить сам, коли треба, і забирає, коли час. Не те що ваші буржуї! Гроші візнику кинув і типу сімейний борг виконав. Нагуляла, мабуть? Труїла виродка, та й сама траванулась? Розумію. Сірого Чу як поклали, то якісних порошків ні в кого не допросишся, всі святими стали. А у бабки Клю зілля не купуй, від нього з відра тиждень не злазитимеш.

Шиль пролетіла мокрою підлогою як на крилах. Вона не роззиралась, але краєм ока помітила, що основний контингент палати – байдужі до всього старі жінки й молоденькі дівчата, що відверталися до стіни від кожного шереху. Лише біля одного вузького ліжка сиділи сторонні – родичі, напевно. Персонал? Безперечно, десь був, але поблизу Шиль нікого не бачила.

Вона вибрала неправильний напрямок і замість дверей уперлась у вибілену стіну. Довелося розвертатись і шльопати назад – до потрісканої арки, завішеної шматком пожовтілої тканини. За нею виявилася тьмяна кімнатка з письмовим столом і худою жінкою в окулярах. У протилежній та північній стінах теж виднілися арки.

– Добриде… Тобто до побачення, – прошепотіла Шиль, перетинаючи кабінет.

Початковий намір попроситися до умивальника і хоч трохи відчиститися вона загубила ще дорогою сюди.

– Там чоловіче відділення, – байдуже повідомила жінка.

– Ясно, мені туди не можна, дякую, гарного вам дня…

– Чому не можна? У нас вільна країна, заходьте хто забажає, почувайсь як удома, – прозвучало вороже. – А домівки в кожного такі, що по п’ять лікарень поміститься.

Шиль не збиралася розпитувати, що трапилось і чи не потрібна допомога. Протяг хитнув фіранку, що колихалася справа, і стало ясно: вихід там, від свіжого повітря відокремлює всього одне продовгувате приміщення – здається, щось на кшталт приймальні, де сидів невеселий юнак у поліцейській формі й тужливо дивився у вікно.

У формі?..