19.2

– Добрий вечір, ваша величносте, – прозвучало настільки офіційно, що наставниця Атіфа пустила б розчулену сльозу, якби це почула.

Айлон хмикнув, потягнувся, закинув руки за голову.

– Я повинен вдати, нібито нічого не розумію? – запитав іронічно.

Верхні ґудзики його сорочки були розстебнуті, тонка тканина натяглася і чітко змальовувала кожен вигин торса. Шиль змушувала себе дивитись на папороть у діжці, але погляд постійно повертався до короля.

Ельхарський правитель здавався розслабленим і поводився так, ніби повністю контролює ситуацію. У розумній книзі запевняли, що схожа поведінка – важливий елемент шлюбних ігор, ось тільки Айлон завжди був таким біля Шиль.

Чи означало це його наміри? Чи він загалом дивився на людей зверхньо? Друге припущення логічніше, коли справа стосується стародавнього короля, але…

Знати б напевно!

– Не треба, ваша величносте. Чудова погода, як гадаєте?

«Брехня. Надто спекотно і волого, вітер задушливий. Чому я не поскаржилася на погану погоду? Ця тема набагато ширша, її можна розвивати довго і з фантазією», – проте йти назад було і пізно, і безглуздо.

Погода не цікавила Айлона в жодному вигляді. Він пильно спостерігав за Шиль, а та починала ненавидіти блідий місяць, що з кожною хвилиною сяяв усе яскравіше. Краще б він пірнув у хмари і не показувався!

– Принцеса Шиліміель… Смішне ім’я, кішці пасувало б. А що в тебе з обличчям? Правець?

Шиль зрозуміла, що «загравати очима» набагато складніше, ніж вона думала, і викреслила цей пункт із плану спокуси.

– Ви такий мужній! – вимовила захоплено, як навчала книга, нехай і вкрай недоречно. – Ваша слава гримить на весь світ, про вашу велич складають легенди! Я щаслива бути знайомою з таким чудовим чоловіком, як ви!

– О, насолодо моїх очей і втіхо моєї душі, – проспівав король театральним голосом, – я ніколи не чув таких грубих лестощів. Пошукай-но відро, мене зараз знудить від надлишку патоки. – Він підвівся з крісла і підійшов до низького парапету. Вперся в нього руками і небезпечно навис над підсвіченим подвір’ям. – Я не хочу тебе, ілеська принцесо, – сказав, дивлячись удалечінь, на вогні міста. – Твоє єдине достоїнство – кров лаорнійців, але водночас вона – мій маяк заборони. Ти можеш належати до моїх нащадків, і мені байдуже, скільки між нами поколінь. Це для вас минули тисячоліття, а я втратив усе зовсім недавно навіть за вашими мірками. Коли дивлюся на тебе, то бачу минуле. Це ніяк не сприяє пристрасті.

– Ні? – розгублено перепитала Шиль, відчуваючи порожнечу всередині. Якби діями короля хоч трохи керували емоції, було б не так жахливо, як чистий практицизм. – Але тоді виникнуть проблеми.

– Які це? Про Вайолу не турбуйся, їй начхати на все, крім цього безглуздого острова.

– Із зачаттям, – прошепотіла Шиль, мріючи, щоб кам’яна підлога розкришилася під ногами і позбавила сорому. – Я не хочу, щоб це була робота, – додала чіткіше. – Мені потрібні почуття.

Айлон різко повернувся до парапету спиною і зробив крок уперед. У Шиль серце пішло в п’яти. Даремно вона озвучила свої вимоги. Наставниці правду казали: у спілкуванні з правителями покірність – головна чеснота.

– Гей, ти, чуєш?! Здається, тобі й слух перевірити не завадить! – підкреслено голосно сказав Айлон. – Ти – мені – не – потрібна! – виплюнув він кожне слово окремо.

– А що потрібно? – Сенс почутого оброблявся мозком ледь-ледь, і Шиль механічно підтримала розмову, схопившись за першу-ліпшу фразу.

– Якась битва, наприклад. Було б чудово знову повести урлуків у бій… – мрійливо промовив король. – Вони створені для війни, а я нав’язую їм роль землеробів. Ніхто не оре землю найгострішим із мечів, це протиприродно. Кого б ти завоювала насамперед, Шиліміель?

«Я вільна? Чи ні? Вільна! А раптом ні?» – металося в голові Шиль.

Вітер затих, але від напруги вона хиталася і без його допомоги. Ще й нога затерпла, по гомілці побігли «мурашки»… Треба було хоч трохи ворушитись, а не стояти нерухомо!

– Ти засмучена? Якщо тобі так кортить народити від мене дитину, я можу подумати про це, – блиснув зубами король.

– Не кортить! – викрикнула Шиль, та так голосно, що гості на подвір’ї закрутили шиями, шукаючи джерело шуму. Ще й Айлона ненароком штовхнула, розмахуючи руками, щоб утримати рівновагу. Непробачна помилка! За таке імператор відрубував пальці. – Вибачте, ваша величносте. Вибачте! Це не через вас, присягаюся! Це особисте!

Виправдовуючись, Шиль виклала все, що могло розжалобити короля. Згадала і про нахабного Джиммі, і про розпусну пані Тир, і навіть про страчену сестру Улінь.

– Якщо хтось і заслужив війну, то це уряд Кантолії, – повідомила мстиво, помітивши: Айлон зацікавлений. Раптом станеться диво, і він забуде про покарання? – Вони оббрехали Улінь. Вона була розумною. Її б не спіймали!

– Кантолія… – задумливо протягнув король. – Ну, таке. Але ж треба з чогось починати, згодна?

Звучало це дуже серйозно, і Шиль запідозрила, що своїми імпульсивними скаргами врятувала від розправи себе, але нашкодила світу набагато більше, ніж десяток Кантолій разом узятих.