18.2

– Тазер Хол, цей безсердечний звір… У мене від нього волосся дибки! Як подумаю, що він бував на нашому острові і навіть впадав за місцевою жінкою з самих верхів, дрож пробирає, – натхненно розказувала Аташа Тир, дивлячись кудись поверх мого плеча. – Він називав її Дикою Кішкою і мріяв забрати із собою. А інша погань, кровожерний Вірс Жакорель, боявся цю жінку. Уявляєте? Вбивця-психопат – і страх! Таке і припустити неможливо. Він казав, що вона – найжорстокіша, найбезпринципніша і найкорисливіша істота у Всесвіті. Вона має все, але їй цього замало. Вона не здатна насититися! От якби дізнатися її справжнє ім’я… Раптом я вітаюся з нею щодня? Ох…

У мене губи пересохли від передчуття чогось важливого.

– Що ще було про цю жінку? – запитала я, не сподіваючись на диво, але щиро його бажаючи.

– Та нічого конкретного. Вона з багатих і благородних, це точно. Отже, я з нею не вітаюся вранці, і те добре. І вона дуже розбірлива, увагу дарує лише тим, від кого має зиск. О, згадала. Вона когось шантажувала. Когось важливого.

Каюсь, я повелася як примітивна худобина, – нічого не пояснюючи і не попрощавшись, кинулася геть, на пошуки транспортного засобу і Ламбе. Це ж справді був реальний слід! Я не могла ризикувати. Всі інші нитки обірвані, а ця, слабенька і тонка, трималася лише на спогадах лікаря, яким сам він не надавав значення.

Навряд чи Ламбе встиг обзавестись охороною (після прибуття Айлона «мої» урлуки повернулися до короля) і навряд чи пані Тир зуміє утримати язика за зубами, навіть якщо я її наполегливо про це попрошу. Вона з тих відкритих доброзичливих жінок, що не вміють брехати і щиро не розуміють сенсу поняття «таємниця».

Дика Кішка, Кицька – одне й те саме. Цих Кішок на острові як насипано, фантазія у місцевих чоловіків обмежена. Залишалося визначити, хто з верхівки Аєрських островів десять років тому був досить привабливим, щоб підкорити перебірливого Астора. Точно не члени міськради. Чи?.. Та ні! Там пасся губернатор.

– Вона була дуже молода! Та лиходійка! – крикнула мені вслід пані Тир.

Ще краще… В юності я найменше цікавилася однолітками з багатих сімейств. Якщо чесно, їх до мене взагалі не підпускали, побоюючись поганого впливу. Мене це не засмучувало. Наші інтереси не перетиналися і близько, а для спілкування мені вистачало друзів старого Рунгера та професора Жуко.

Звичайно, архів знає все, але розповісти, хто чим дихав, він не може.

Чекайте.

А навіщо ускладнювати?

Мене виростила «Кримінальна хроніка», у кожному випуску якої доводилася проста істина: найпідозріліша особа винна у дев’яти випадках із десяти, і байдуже, що максимум уваги преси приділяється саме десятому. Застосуймо це правило до нашого міста, і…

Отримаємо Амаду Рахентен. А кого ж іще?

Шаран Занг, її повірений, мертвий. Сірий Чу, друг сім’ї, теж. І Єн Ігорес, який нібито обікрав молоду вдову.

Амада на рік старша за нас із Астором. Вона успадкувала фінансову імперію чоловіка і, незважаючи на юний вік і недосвідченість, не втратила нічого, поки не полізла в біржові ігри, та й то про скрутне фінансове становище пані Рахентен відомо тільки з її слів. Це може бути хитрощами, щоб розпродати все, не спричиняючи підозр, і втекти на материк, у розкіш Ілесії.

Біля гостинно відчинених воріт стояв Лювіх і флегматично спостерігав, як біля стін особняка Маньо обережно ловить якогось хлопця – судячи зі смиканих рухів, п’яного як чіп.

– Ти бачив Джиммі? – запитала я.

У відповідь почула, що Джиммі десь поблизу.

– Будь обережна, королево, він розіграв козирну карту, – блиснув новими людськими знаннями Лювіх. – А ще тебе шукав твій батько.

Я подумки схопилася за голову. Як відчувала, що Джиммі не послухається!

І який вибір зробити? Ламбе, тато, Айлон… Ламбе в небезпеці, але не факт, що сьогодні. У батька напевно щось термінове, якщо він звернувся до урлуків. Айлон… Не піду до нього зараз – остаточно і безповоротно доведу, що відтепер ми кожен за себе.

– Лювіху, тато казав, що йому треба?

– Від тебе – ні.

– А від тебе? – Сподіваюсь, я правильно витлумачила натяк.

– Посилити охорону. На острові знову труп.

– Ламбе… – прошепотіла я, не до кінця усвідомлюючи почуте. – А Ізабелла? Що з Ізабеллою?!

– З лікарем молодий Зіскар. Він тупуватий, але надійний. Урлук. Він урлук, королево. Його послав Джиммі. Особисто послав.

– Хто помер? – Я знала, що Лювіх не знущається, тримаючи інтригу, але однаково нервувала. – Старий Рунгер?

– Жертва – пекар Мако Рей. Його дружина викрадена, будинок пограбований. А відставний інспектор Рунгер тут. Він може тобі допомогти, королево? Його легко знайти.

– Гарний костюм, – недоречно сказала я. – Ти сьогодні як банкір. А тобі не здалося, що Рунгер теж шукав мене?

– Це маленький двір, королево. Якщо справді когось шукати, знайти неважко.

Шпилька на адресу вічно зайнятого батька і вічно розсіяної мене. Заслужена, а тому гостріша за звичайну. Я розпорошувала увагу, часом чіплялася за сумнівні ідеї і бігала за фантомами. Урлуки не такі. Вони не мають сумнівів. Лювіху не зрозуміти, що мене тягнуло в три різні боки, а я не могла визначитися з напрямком. Він би вибрав найважливішу ціль, і вона справді виявилася б важливою.