17.2

Угран розповів, що на Аєрських островах його дар дивним чином посилився, та настільки, що вийшов з-під контролю, тому щоб уникнути непередбачених ситуацій, спочатку Зорянонароджений обходився без публіки.

Біля будинку лін Артена він випробовував складний, але ефектний ритуал під назвою «Призов невинно вбитої дівиці», що в разі успіху міг годувати медіума до кінця життя.

Щось, віддалено схоже на примару «дівиці», свідок сяк-так закликав, але бліда тінь у карнаїтському дзеркалі не йшла в жодне порівняння зі справжнім видінням.

Медіум клявся, що на мить перед ним з’явився прекрасний золотоволосий юнак із палаючим поглядом. Молодий чоловік притискав до грудей аркуші, перев’язані рожевою стрічкою, і дивився на вікна другого поверху – туди, де проводила одинокі ночі дівчина, що відкинула його почуття.

Продовження трагічної романтичної історії двох згублених сердець медіуму не явилося, але він не сумнівався, що правильно зрозумів сенс побаченого: Астор ді Емшис настільки сумує за Вайолою лін Артен, що навіть після смерті блукає навколо її будинку як того фатального дня.

Ні Отіс ді Емшис, ні Каял лін Артен ці одкровення не оцінили, проте після схвалення королеви невіруючі мужлани напевно визнають свою помилку і винагородять Уграна Зорянонародженого за заслугами.

– Угум. Посадять у вигрібну яму на цілий тиждень, – буркнув промоклий і злий Ромі Матеньро, що повернувся лише до фіналу розповіді. – Шкода, наш сортир завалило. Але, певен, будь-хто буде радий допомогти.

Тир дотримувався тієї ж думки, проте вважав за краще зберегти нейтралітет. Медіум щасливий, що Вайола лін Артен пройшла повз нього без скандалу, секретар розлютований, тому що шукав Носатого Муршу, поки не зустрів Піта (той гасав островом, виконуючи доручення королеви) і не дізнався, що пропажа вже знайшлася – і знову загубилася. І знайшлася. І…

Тир виглянув у коридор, але Мурша мав мало шансів втекти з «клітки». Однією проблемою менше, а про права людини можна подумати потім.

– Ну і день поганий, – пробурчав Ромі Матеньро, коли його добили ще кількома новинами: про те, що король убивцю не вирахував, і про те, що медіум, головна скалка в дупі останніх років, здобув небувалу впевненість у собі. – Втім, дещо ми можемо зробити просто зараз і без магії. Як щодо викинути мерзотника і сказати, що так і було?

Тир не хотів ні підтакувати секретареві, ні виправдовувати шарлатана. Звісно, Угран Зорянонароджений сидів у печінках у всіх, хто більш-менш дружив з головою, а досвід Ромі Матеньро викликав благоговіння, але методи секретаря давно застаріли, а медіум нагадав про одну стару відкинуту ідею.

Астор загинув, бо натрапив на підісланих до Вайоли вбивць. Це доведений факт. Навіщо син губернатора поліз серед ночі до будинку начальника поліції, лишилося таємницею. Це списували на юнацьку витівку, але якщо присутність Астора – не збіг?

Він міг щось знати. А раптом він намагався попередити Вайолу про небезпеку? Зважаючи на останні свідчення, це не звучало як марення.

Тир не зустрічався з Астором особисто. Законнонародженому сину губернатора дорікали тим, що він не такий розумний і дотепний, як батько, але це могло означати і те, що в Астора була совість, яка заважала нестись життям без турбот та зважання на інших.

Чи ж мали значення листи, адресовані дівчині легкої поведінки на прізвисько Кицька – досить відомої в місті персони, що й досі крутилася біля губернатора? Чи міг Астор вважати, що в них є докази майбутнього злочину?

Тир залишив медіума під опікою Ромі Матеньро (жодному з них це не покращило настрою) і зайшов у сховище з твердим наміром докопатися хоч до чогось.

У якомусь сенсі зусилля не пропали марно.

По-перше, за час повільного вдумливого читання дощ закінчився. По-друге, стараннями секретаря Угран Зорянонароджений спустився з небес на землю і не став чекати начальника. По-третє, робочий день добіг кінця, а це означало, що можна вирушати додому, до щоденників Ламбе. Там, напевно, інформації більше, ніж в емоційних монологах закоханого юнака. І, по-четверте, Тир упіймав губернатора на брехні.

Той стверджував, що конфліктував із сином через новеньку дівчину в ресторані «Шлях королів» – Кицьку, яка за віком більше пасувала Астору, ніж його батькові, але це була неправда. Листи вбитого юнака адресувалися заміжній жінці з кристально чистою репутацією. У них згадувалися події, що ніяк не пов’язувалися з платним коханням. Зустріч із тим, вечеря там, купівля того, думка про те… З дрібниць складалася зовсім нова картина.

«Я повинен розібратися сам чи можу знову зіпхнути все на лін Артена?» – похмуро думав Тир, збираючись додому.

Губернатор не міг не знати, хто та жінка. Він когось вигороджував ціною власної репутації (дуже задешево, якщо чесно), і навряд чи з почуття такту – воно йому невідоме.