16.4

***

Біля стародавнього вівтаря було небагатолюдно, проте публіка підібралася на подив різношерста, і створювалося враження, що присутні як мінімум удвічі більше людей, ніж насправді.

Шиль захекалася, спітніла, наковталася пилу… Вона зупинилася віддалік, соромлячись свого розпатланого вигляду. Наздогнати урлука – непросте завдання, особливо коли на ногах вузькі лаковані туфлі, а стежка то піщана, то кам’яниста, то вимита дощовою водою.

Добре королеві… Вона вже в тому віці, коли зовнішність і поведінка не мають значення, і може зі спокійною душею бігати босоніж. А Шиль хотілося бути красивою і достойною для всього світу, крім короля Айлона. Але ельхарський правитель на нараді з губернатором, про це розказала пані Тир, тож про зустріч із ним не треба турбуватися до самого вечора.

Грозові хмари нависли над островом, обіцяючи потоки води з хвилини на хвилину. Шиль пошкодувала, що не взяла парасольку, потім зауважила, що ні в кого з присутніх немає захисту від опадів, і викинула це з голови. Не можуть же півтора десятка людей колективно помилятися? Напевно, тут так заведено.

Угран Зорянонароджений стояв біля вівтарного каменю, піднявши руки до неба. Його одяг нагадував вбрання фокусника, розмальоване обличчя наштовхувало на думки про клоунів, але оточення сприймало те, що відбувається, напрочуд серйозно.

Сестри Плац (усі семеро) дивилися на медіума, повідкривавши роти. Наймолодша з них, фарбована пухка матрона, періодично щось тихо говорила зовсім юній дівчині з одухотвореним обличчям і пір’ячком папуги на капелюсі. Та слухала неуважно – розсіювала увагу між вивіреними рухами Уграна, молодим чоловіком з робітничого класу та дівчинкою-підлітком – судячи з прикрас, шанувальницею карнаїтського культу.

Дівчинка, як і більшість публіки, про медіума давно забула і позирала на королеву. А, може, на Джиммі… Він уже прикрився смугастою майкою, які носили тутешні робітники, але від цього став виглядати ще непристойніше. Шиль готова була стукнути себе, аби викинути з голови всяке таке зайве й непотрібне. Особливо картинки.

Вайола побачила її і махнула рукою, підкликаючи ближче.

– Не ходіть за мною, я більше не полізу у справи Айлона, – сказала вибачливим тоном, коли Шиль підійшла. – Ну справді, я ні на що не вплину. Мені, мабуть, навіть перед цим паразитом, – кивок на Уграна, – доведеться вибачатися.

– Чому?

Співрозмовниця зрозуміла питання по-своєму, хоча медіум не цікавив Шиль узагалі.

– Він не вигадував, – відповіла Вайола з гримасою. – Коли він різав пальці і малював кров’ю по грязюці, ми з Джиммі сперечалися, чи буде інфекція, а потім дещо вловили. Апчхи!

– Будьте здорові.

– Дякую, не завадить, – усміхнулася королева. – Сонцельки розцвіли, в повітрі багато пилку. А наш медіум робить те саме, що й Арахлона Душогубка на острові Мрій.

«Хто? Де?!» – ледь не ляпнула Шиль.

Вона чула про острові Мрій як про місце, де повернувся з небуття ельхарський король, але ім’я Арахлони для неї не означало зовсім нічого.

– Це дар карнаїтів, що харчується від залишків лаорнійської магії, – продовжувала Вайола, не помітивши затримки. – В Ілесії Угран не наважувався на аж настільки явну демонстрацію. Не дивіться.

– Чому? – знову запитала Шиль.

Що б не робив медіум, це було краще за уяву, яка розігралася не на жарт.

– Та чорна плита – елемент лаорнійської споруди, що підкорювала час, – вліз із поясненнями Джиммі. – Все давно зруйновано, але навіть відлуння лаорнійської магії сильніше за карнаїтів і впливатиме на будь-яку маніпуляцію. Наприклад, якщо хтось у місті зробить любовний приворот за карнаїтськими ритуалами, в нього вплететься тінь Лаорнії.

– Я не розумію, – нерішуче зізналася Шиль, відганяючи від обличчя метушливого метелика. – Медіуми розмовляють із духами, хіба ні?

– Медіуми витягують гроші, – відрізала Вайола. – Угран Зорянонароджений – не виняток, але магія робить його вистави якіснішими. Він чаклує по-справжньому, хай і слабенько. Він дає людям реальні голоси, знаки, тіні й таке інше, ясно? До потойбіччя це не має стосунку, та кому яка різниця? А тут панує магія Лаорнії. Що б той паяц не начарував, до цього додасться часовий ефект.

– Однаково не розумію… Чому мені не дивитись?

Вайола закотила очі, демонструючи очевидну досаду.

– Чорний блискучий камінь лаорнійців карнаїти використовували як жертовник. Ви дійсно хочете побачити, яку часову аномалію він покаже?

Шиль взагалі не хотіла перебувати поруч із магією і вже багато разів пошкодувала про те, що прийшла сюди. Люди дивились на медіума як на джерело розваги. Навіть Вайола. Як вона могла спокійно ставитися до таких речей?