16.2

Шиль накинула на плечі шаль. Заробила здивований погляд Вайоли, але так було спокійніше. Гардероб модниць Аєрських островів грішив зайвою (як для Ілесії) легкістю, відкритістю і прозорістю. Шиль не могла до цього звикнути. Особливо тепер, після короткої просвіти… Погляди зустрічних чоловіків набули іншого забарвлення. Шиль уже не бачила в них безмежного осуду.

– Джиммі казав, навіщо притягнув вас у мій дім? – запитала королева, вийшовши за ворота.

– Джиммі? – такого Шиль не чекала. – Ні, він тут ні до чого. Мене запросив пан лін Артен. Мені не було куди йти, і він був такий люб’язний, що…

– Тож Джиммі привіз вас на острови і просто кинув? – обірвала Вайола.

– Привіз? – У Шиль підкосилися ноги. – Джиммі? Це якась помилка. Я вперше побачила його у вашому будинку. Він сказав, що перевіряє безпеку. Там була Тола, вона може це підтвердити.

– Досить.

Від різкого тону королеви мороз ішов поза спиною. Чи справді похолодало? Хмари затягли все небо, і хоч дощу ще не було, у повітрі пахло грозою.

– Не розумію, про що ви.

У Шиль почали стукати зуби, але вона поклялася собі, що не здасться. Вайола лін Артен – не ельхарський король. У ній немає протиприродної сили. Її можна витримати.

– Психологічна служба? Лекторка на запит поліції? – Королева недбало притулилася до паркану і відірвала листок дикої троянди, що завойовувала узбіччя. – Папери загубилися під час переїзду? Припустімо, вірю, зі мною і не таке бувало. Де вчились?

Шиль важко проковтнула слину.

– Вчилась? Я?.. В університеті!

– Логічно. – Вайола відщипнула від листочка край і дала великій чорній мурасі, що одразу ж зникла за огорожею. – В якому?

– У Імператорському технологічному.

Газети, доступні принцесі Шиліміель, ніколи не згадували про інші навчальні заклади. Цей, принаймні, точно існував і давав Ілесії наукові відкриття. І ректор у ньому не змінювався років зо двадцять.

– Ого! Спеціальність?

– Психологія.

– Психологія в Імператорському технологічному? Як цікаво… Ну гаразд, не буду чіплятися, на Аєрських островах таким деталям не надають значення. Закінчили короткий курс чи екстерном? Я до того, що за документами вам двадцять років, навчання у Імператорському технологічному триває щонайменше сім. У тринадцять вступили? Поважаю. Я от у сімнадцять ледь наважилася піти на держіспит. План лекцій не покажете?

– Я не принцеса! – у розпачі викрикнула Шиль.

Її загнали в глухий кут. Досі люди самі вигадували відповіді на незручні запитання, але королева не з таких. Вона вчепилася міцно і не змилосердиться.

– А хто казав про принцесу? – підкреслено вдавано здивувалася Вайола. Пошарпаний листочок упав їй під ноги, і Шиль не могла відвести від нього погляду. Її життя було таким самим: безглуздим, втраченим, нікому не потрібним. – Слухайте, годі вже. Вам це не під силу. Ви навіть не додумалися змінити ім’я. Ши Міль! Та будь-хто, хто зустрічав вас і знає, що Джиммі залишив Айлона з носом, одразу все зрозуміє.

– І король? – мимоволі вирвалось у Шиль.

– Він найперший, – безжально підтвердила Вайола. – Навіть якщо він не помітить вашої лаорнійської крові, урлуки йому про це нагадають, і неодноразово. А все інше елементарно. І фора в нього є! Ні, це взагалі смішно. На що ви розраховували? На що розраховував Джиммі? Та якби не всі ці вбивства, вас би давно вивели на чисту воду!

– Хто ще знає? – пошепки запитала Шиль.

– Знає? Я, Айлон, урлуки… А дізнаються всі. Як тільки пошириться новина про те, що Джиммі недовіз до короля Ельхарії принцесу Ілесії, кожен, хто зустрічав дивну дівчину з материка на ім’я Ши Міль, упіймає прозріння. У мене просто немає слів! Якщо ви втікаєте від Айлона, то чому не намагаєтеся загубитися десь у глушині? А якщо шукаєте з ним зустрічі, до чого маскарад?

Шиль похитнулася. Схопилась рукою за паркан і скрикнула, коли в долоню вп’явся шип дикої троянди.

– Я не хочу знову в клітку, – сказала жалібно, хоча щосили намагалася тримати достойне обличчя. – Я ненавиджу магію і все, що з нею пов’язано. І я не зможу народити спадкоємця лаорнійської крові, бо… Бо… Я вже вагітна!

Вайола засміялася.

– І хто щасливий татусь? – запитала глузливо. – Сподіваюся, вам казали, що для вагітності потрібні двоє?

Шиль промовчала. Її обличчя палало – насамперед через мимовільне нагадування про крадіжку. Проколота рука боліла, волосся липло до спітнілого чола, ще й дощ почав накрапати – не густий, з великими краплями, він бив по спині і розлітався бризками.

– Допоможіть мені. Прошу, підкажіть, що робити, – попросила Шиль, ні на що не сподіваючись.

Вона не розуміла мотивів королеви. Вайола не чіплялася за чоловіка, але й не поспішала збути його з рук.