15.4

Виявляється, одного разу маленьке безсердечне чудовисько Вайола лін Артен, що постійно лізло не в свої справи, побачило, як Ламбе (тоді ще статний шанований лікар, мрія заміжніх і незаміжніх містянок) жорстоко вбиває пацієнтку – дівчинку-підлітка з відділення для незаможних, мотив – відмова вступити в протиприродні стосунки. У книзі реєстрації лікар пише, що хвора втекла, а вночі закопує труп на землі іншої своєї підопічної – божевільної старої, яку незадовго до цього відправив у божевільню, щоб вона не розказувала про його колишні злочини, адже та дівчина – одна з багатьох жертв.

Монстр на ім’я Вайола допомагає Ламбе порадами в обмін на обіцянку вчинити наступне вбивство вдвох, а потім…

Та-дам!

Кровожерливе людське дитинча доносить про це своїй обожнюваній наставниці (тричі ні!). Гувернантка, незважаючи на вагітність від убивці (знов ні!), через страх за своє життя кидає все і втікає з острова на першому-ліпшому кораблі контрабандистів і браконьєрів. Періодично вона розмірковує про те, що невихована брехлива погань могла заради насмішки зганьбити ім’я чесної людини і зіпсувати майбутнє пристойної жінки, але, зустрівши днями Ламбе і переконавшись у його цілковитій ненормальності, Ілінор зрозуміла: її берегла сама доля.

Всі. Завіса. Оплески!

Якби Ілінор не палала щастям, купаючись у брудних подробицях, я б подумала, що вона свідомо грає виставу одного актора.

– Угран Зорянонароджений допомагає мені впоратися з болем, а я допомогла йому здобути дещицю віри безбожників, – натхненно просторікувала шантажистка. – І це виявилося правдою! Запам’ятайте мої слова, цей нарив ще розкриється. На городі бабки Клю є й інші тіла. Багато тіл! Якось їх знайдуть, і Ламбе повісять. Ви ж не хочете на шибеницю разом із ним?

Як сумно усвідомлювати, що люди бувають безкінечно тупі… Навіть якщо припустити, що кожне слово Ілінор – свята істина, вона ж не думала, що я, поки ще королева, а незабаром хтось на кшталт намісниці Аєрських островів, відправлю на ешафот себе саму?

– Постривайте хвильку, – попросила я, перебуваючи під сильним враженням.

Збігала в архів, знайшла збірку «Кримінальної хроніки» двадцятирічної давності…

Потрібний випуск зберігся. Він вирізнявся особливою жорстокістю, тож мені його читати не дозволяли. А даремно. Якби я не вихоплювала подробиці «Історії М’ясника з Картума» потайки, з великою пересторогою та трюками, ця стаття не стала б для мене настільки захопливою, і я не ділилася б інформацією про неї з усіма, хто виявляв хоч краплю зацікавленості.

– Поки ви зберігали таємницю, про Ламбе написали в журналі, – сказала я, повернувшись, і поклала перед Ілінор пожовклі сторінки. – Тираж – триста тисяч екземплярів.

Вона почала читати, водячи пальцем по рядках і ворушачи губами. Ну як так? У неї ж інженерна освіта. Була. Давно. І Ілінор тоді була набагато нормальніша.

– Про вас тут ні слова, – обурилася вона за кілька хвилин. – Хто це склав? Ви йому заплатили?

Я збиралася вказати на дату випуску і пожартувати, що витратила на замітання слідів усі кишенькові гроші на морозиво, але глянула в мутні очі Ілінор і відступила.

До неї не дійшло. Вона настільки хотіла бачити в людях лише погане, що ігнорувала все, що йшло всупереч підозрам.

Я забрала журнал. Стане в нагоді майбутнім поколінням. Чого в «Кримінальної хроніки» не відібрати, то це атмосферності. Припускаю, деякі автори впихують забагато деталей і художніх зворотів задля об’єму тексту, зате вони уникають домислів і моралізаторства. Останніми роками таке – рідкість.

– Ми ж домовилися, – невпевнено почала Ілінор, бачачи, що я йду без пояснень.

– Сходжу переховаю труп, поки ви не розказали поліції про його місцезнаходження, – не втрималась я.

Ілінор подивилася на мене як на дурепу, а я відправила до неї першого-ліпшого молодшого інспектора і викреслила її зі списку свідків. Навіть слова відставного інспектора Рунгера, що плутав сьогодення та минуле, заслуговували на більшу довіру.

– Вибачте, ваша величносте – Біля виходу мене зупинив Віто Як-його-там. – Ви дасте їй грошей?

Говорив він серйозно, без глузування чи істеричних ноток.

– Ні. А ви хочете сісти як співучасник шантажу? Можу влаштувати, мені не важко.

– Я хочу знати, чи треба мені й далі покривати цю гадюку. Якщо вона має важіль тиску на королеву, моє життя нічого не варте.

Він мене не вразив. Оточення Ілінор Роу не мало цінності.

– У вас щось конкретне чи сімейні суперечки?

– Коли губернатор відштовхнув Сірого Чу, щоб Ілінор могла сісти поряд із Амадою Рахентен, той був уже мертвий. Мені важко уявити, що Отіс ді Емшис міг цього не помітити, але ми з Ілінор зрозуміли відразу. Вона заткнула мені рота погрозами, щоб згодом вимагати у губернатора гроші за мовчання. Мені невідомо, чи він прийняв її умови. Оскільки моя наречена у гніві і тут, гадаю, що ні. Вважаєте це сімейними суперечками, ваша величносте?

– Вважаю, у вас немає причин не підтримувати Ілінор. – Не хотілося б знову нарватися на фантазії. – Чи я чогось не розумію?

– Не розумієте, ваша величносте, – рівним тоном запевнив Віто. – Чи можу я поговорити зі справжнім слідчим?