Розділ 14.1. Доказ

– Ніхто при здоровому глузді не відмовиться від чашки міцного чаю з листочком смородини, – переконано заявила розпатлана Тола урлуку Лювіху, що методично обшукував кухню в пошуках кави.

Тиру вона трохи дружелюбніше повідомила, що ні лін Артен, ні його дочка вдома не з’являлися (їм обом і раніше траплялося ночувати в поліції) і запропонувала швидкий сніданок.

– Отому ж прошеному однаково не сподобається, – кивнула убік будинку. – Приперся серед ночі, кімнатами перебирає… Там убивство, там павуки, там не прибрано… А мені прислужувати треба, бо король! Пощастило, що ви за розум взялися і додому повернулись, інспекторе. Вас би його нелюди викинули на вулицю без запитань.

Тир від їжі відмовився. Який сніданок, якщо від новин голова йшла обертом, а поділитися ними не було з ким?

І начальник тишком підклав свиню. Вночі таку переконливу промову виголосив про необхідність відпочинку для продуктивної роботи, а сам? Тира совість їла, поки він із ліхтарем детально оглядав місце злочину, – не довіряв сонному Носатому Мурші, якого поставили чатувати. А лін Артен тим часом теж займався справою, причому відкрито, причому з дочкою, причому всі про це знали і схвалювали!

Ще й Ши Міль треба терміново забрати з цього будинку. Тир не думав, що її чекає місце нової королеви або хоча б постійної фаворитки, але самовдоволені безсоромні чоловіки на кшталт короля запросто скористаються наївністю самотньої беззахисної дівчини. Не буде ж Айлон вічно забавлятися? Шиль гарненька і вразлива, а це поєднання багатьох довело до біди.

І куди вона зникла? Невже здуріла і повернулася по залишені речі?

– Інспекторе, я готова. – Ши Міль збігла з другого поверху за мить до того, як Тир встиг постукати у двері короля. – Поїхали швидше.

Вона притискала до грудей книгу, обмотану газетою, і дивилася дуже винуватим поглядом. Схоже, взяла якийсь довідник про карнаїтів у Вайоли лін Артен. Тир не збирався дорікати. Шиль із тих, кого совість покарає задовго до закону. Та й це ж не заради примхи – для спільної справи.

– Ой, щоденники! – Лекторка залилася фарбою і схопила перев’язані мотузкою блокноти, притулені до стіни. – Ледь не забула. Ходімо! – Вона вискочила на ґанок, майже врізавшись у Лювіха, що став жертвою переконань Толи і ніс щось схоже на густий компот. – А де кінь?

Тир забрав у неї записи Ламбе і простяг руку по книгу з кімнати королеви, але Шиль злякано відсахнулася, наче він збирався зірвати намисто з її шиї.

– Я сама! – Її щоки за кольором могли змагатися з маками, що палали на узбіччі. – Це зайве! Чому я не бачу коня?

«Боїться, що я пошкоджу книгу, тому змінює тему», – підсумував Тир і представив свого сьогоднішнього помічника, який чекав за воротами, – новенький казенний велосипед.

– Я не можу! Це ж не… незручно! Інспекторе, я нізащо не сяду на це… на цю… Ви мене не змусите!

Стукнули вхідні двері будинку лін Артена. Король у трусах і халаті вийшов на ґанок, щоб демонстративно виплеснути вариво Толи на усипану росою травичку, яку недогризли крандаїли, і з хрускотом потягнувся, мружачись на сонці.

– Інспекторе Тир, ми ж поспішаємо. – Шиль із силою штовхнула Тира до велосипеда. – У вас же безліч справ. Куди мені сісти?

Книгу вона не віддала, хоч на багажнику місця вистачало. На спуску запанікувала і мало не спричинила аварію. На рівних ділянках дороги так намагалася тримати дистанцію, що Тир ледве утримував рівновагу. Коли він передав Ши Міль назад своїй матері й пропустив нотації повз вуха, то відчув щось схоже на полегшення.

Безсумнівно, гостя з Ілесії красива, освічена і елегантна, будь-який чоловік був би радий познайомитися з нею ближче, але Тир усе частіше ловив себе на тому, що часом забувається і ставиться до неї як до дитини – розумної, гарненької, на шляху до дорослішання, але – дитини.

Він не міг уявити, як Шиль стала лекторкою, та ще й отримала призначення за море. Хоча, якщо подумати, останнє пояснити найлегше. Хто захоче тримати у столичному відділенні дівчину з емоційними стрибками підлітка і нульовою здатністю прогнозувати наслідки своїх дій?

– Це що за метання? – Мамі повернення гості не надто сподобалося. Вона навіть перестала місити тісто, щоб наздогнати сина на вулиці й продовжити незакінчену нотацію. – Рано вам бігати туди-сюди. Сусіди скоро з вікон випадатимуть, щоб не пропустити черговий поворот драми.

– Пізніше поясню. Дуже поспішаю, мамо, – прикрився зайнятістю Тир. – Нікому не довіряй і будь обережна.

– А весілля? – у голосі матері переважав скепсис. – Готуватись?

– Ні, Ши Міль тут у справі. Вона допомагає слідству, – сказав він напівправду і відчув укол розчарування, побачивши полегшення на обличчі Шиль. – Допоможеш їй, мамо? Там багато роботи.

– Краще я обід приготую, – пом’якшала мати й відмахнулася від кішки з сусідньої вулиці, привабленої дріжджовим тістом на її пальцях. – А ти не смій ризикувати, чуєш? Героїв у цьому світі повно, а син у мене один. Куди задкуєш, коли я з тобою розмовляю?!

– Нікуди не ходи, мамо! Сидіть удома обидві!

– Тирішере! Це вже занадто! Нам треба серйозно поговорити.

Тир малодушно змився.