13.5

***

Обережний стукіт у двері різанув по нервах. Шиль схопилася, не розуміючи, де перебуває. Вдарилася ліктем об дверцята, потяглася до світла… Побачила на ліжку чоловічу постать, чисто символічно прикриту простирадлом, і відхитнулася назад у жахіття наяву.

– Пані Ши Міль, я покладу папери біля дверей! – пробився до свідомості бадьорий голос Тира. – Вибачте, якщо розбудив, але ситуація складна.

Шиль знала, що залишитися у шафі назавжди не вийде. Рано чи пізно доведеться вийти. Можливо, їй за це нічого й не буде… Якби король не позіхнув, демонструючи пробудження, вона б вискочила з кімнати і забула б цю ніч як поганий сон.

– Що за папери? – хрипко поцікавився Айлон, опускаючи ноги на підлогу. – До речі, тут уже ніхто не спить, але дякую за турботу, мені неабияк полегшало від ваших вибачень.

Двері відчинилися ривком. Інспектор увірвався всередину, дивлячись прямо перед собою, зачепився за зім’яту нічну сорочку і розтягнувся перед королем.

– Падати ниць зовсім не обов’язково, – посміхнувся той, потягаючись. – Хоча приємно зустріти у глушині прихильників етикету. Нагадує старі добрі часи, коли чоботи чистили язиками.

Тир підхопився як іграшка на пружинці.

– Де вона? – запитав на підвищених тонах, явно не розуміючи, хто перед ним і що відбувається.

Айлон навмисне повільно відкинув простирадло.

– Котра з них ваша?

Шиль завбачливо заплющила очі, але все ж таки встигла побачити, що ліжко заповнили маленькі крандаїли. Їхня матуся вже сиділа за вікном. Вона обурено просвистала сімейству якийсь наказ і повела всіх крізь погнуті ґрати. Слідом втік павук-мишоїд, що пригрівся в тій же компанії, і його поява помітно зменшила пиху короля і протверезила Тира.

– Перепрошую, кімнатою помилився. Інспектор Тирішер Тир. А ви?..

– Сонний поціновувач провінційних драм, – зітхнув Айлон. – Як щодо кави? Ні? Тоді хоч наречену свою заберіть, інспекторе. Немає сил терпіти нескінченне хникання. Досить і того, що це ліжко як дерев’яне, в казармах урлуків не так жорстко.

– Де вона?! – знову здійнявся Тир і без зайвої підказки повернувся до шафи. – Що вона там робить?!

– А звідки мені знати, інспекторе? Я лише гостюю у родичів, причому вперше і востаннє. З мозковими тарганами своєї нареченої розбирайтеся самі. В мій час їх виводили батогами.

Тир перемінився на обличчі й демонстративно повернувся спиною до короля. Підійшов до шафи, простягнув руку…

– З вами все гаразд? – запитав співчутливо.

– Мені подобаються шафи, – пролепетала Шиль. – Вони наче маленькі будиночки, захищені з усіх боків. У дитинстві я заздрила буфетному монстру і хотіла побувати у нього в гостях.

– А мені, будь ласка, каву без уку-ука, – прокоментував її слова Айлон.

– Він вам погрожував? Розкажіть правду, Ши Міль, – наполягав Тир. – Його заарештують і судитимуть. На Аєрських островах правосуддя – не пустий звук.

– Хотів би я на це подивитися, – задумливо промовив король. – Інспекторе, чи не будете ви такі люб’язні подати мені штани?

У Тира стиснулися кулаки, і Шиль повисла на його шиї, щоб не дозволити зробити непоправне.

– Не треба… Він провокує, хіба ви не бачите? Я справді обожнюю шафи.

– Що він тут робить? – крізь зуби спитав інспектор.

– Живу я тут! – гаркнув Айлон. – Або зникніть, або принесіть кави й оладок, на голодний шлунок я погано сприймаю мелодрами.

– Ви його знаєте? – продовжував Тир напружено.

Шиль похмуро кивнула.

«Це Айлон Маррахаш, третій король Ельхарії», – крутилося на язику, але з губ зривалося лише переривчасте дихання.

– Я той, хто знайде вашого вбивцю за магічними відбитками на знарядді злочину, – ліниво повідомив король. – Сьогодні я близький до народу. До речі, я все ще чекаю свою каву.

– Звідки вам відомі подробиці вбивств? – насторожився Тир. – Ви повинні відповісти на кілька запитань, пане?..

Шиль втратила голову від страху. Тир ходив по краю і ступив за межу. Ніхто не наважується вказувати королю: ні друзі, ні радники, ні союзники. «Повинен» – це як ультиматум. Тільки вороги сміють щось вимагати, а з ними розмова коротка. Шиль запам’ятала це навіки. Газети Ілесії не дозволяли населенню забути, що правитель не терпить зухвальства.

– Не треба! Не чіпайте його! Він просто з поліції! – вигукнула вона, від хвилювання ковтаючи цілі склади. – Я зроблю все, що ви захочете, ваша величносте!

– Справді? – протяжно хмикнув Айлон.

Шиль на мить заплющила очі, а коли їх розплющила, король був поруч, відтіснивши інспектора плечем.

– Виконаєш будь-яке моє бажання, красуне? – Айлон схилився до неї, торкнувся її підборіддя. – Я правильно почув?

– Так… – Шиль скорилася. У неї більше не було сил тікати та ховатися. – Будь-яке.

– Ну то принеси мені каву! – рикнув король. – Швидко! Кракен вас забери, чому мене оточує дитячий садок? Геть!