13.3

***

– Будь ласка, не шуміть. Сьогодні була важка ніч, начальнику не завадить відпочинок, – попросив Тир біля воріт лін Артенів. – Щоденники для розшифровування я принесу вранці й поясню, що треба робити. Адже ви знаєте карнаїтський алфавіт?

Шиль пообіцяла собі більше ніколи не брехати інспектору в дрібницях і відкрила рота для заперечної відповіді, але помітила світло у вікні Вайоли лін Артен і завагалася. Королева не відмовить у маленькому проханні. Серед її книг повно богопротивних чаклунських опусів.

– Я не підведу. – Шиль відвела погляд. – Даю слово. І, знаєте… Я справді не хотіла нічого поганого. Мені просто треба було кудись себе подіти. Ваша мати сказала, ви вільний, і я подумала, що я не найгірший варіант.

Інспектор підбадьорливо стиснув її руку і відчинив ворота.

– Ви – чудовий варіант, Ши Міль, – сказав заспокійливо. – Хочете, я пошукаю вам хорошого нареченого серед моїх знайомих?

Шиль ніби блискавкою вдарило від цієї ідеї. У її думках не було варіанта «заміж за кого-небудь». Вони звучали не як «я стану дружиною, і ельхарський король від мене відчепиться», а як «я могла б стати дружиною Тирішера Тира і позбутися короля».

– Дякую, не треба, – сказала вона тихо. – Я вчинила необачно, тепер шукатиму інші шляхи.

– Ну, як хочете. – Тир не наполягав. – Не лякайтеся урлука. Він вартує біля ґанку, тож двері не зачинені. Відпочивайте і не думайте про плітки. Доброї ночі, Ши Міль.

– А ви?

– Повернуся у відділок, є незавершені справи. Не сумуйте, все владнається.

Тир дочекався, поки Шиль зайде до садиби, і зачинив ворота.

– Дякую, інспекторе, ваша доброта не має меж. – От би подякувати йому щиро, не банальностям, але Шиль вчили керуватися етикетом, а не давати волю емоціям. – Я не забуду цього.

Він серйозно кивнув.

– Бережіть себе. Місяць у повні, в різних психів загострення. Йдіть усередину, Ши Міль. Урлук – надійний охоронець.

Стукіт підков затих удалині, а Шиль усе стояла біля огорожі, вдивляючись у нерівні тіні та плями місячного світла. Хотілося сміятися та плакати одночасно. Вперше в житі доля звела її з по-справжньому хорошою людиною, яка не прагнула підкорити життя принцеси Шиліміель, але Шиль усе зіпсувала, і не один раз.

Сьогоднішні події не можна списати на хвилювання чи дивацтва. Таке навіки запам’ятовують і не пробачають.

Інспектор має злитися. Якби не карнаїтський шифр, він і не заговорив би з Ши Міль.

У кущах щось зашаруділо. Шиль знала, що це або Матильда, або крандаїли, і все одно здригнулася, боязко зіщулилась і, щосекунди оглядаючись, попрямувала до будинку.

Урлук стежив за нею. Нехай Шиль і не бачила його очей, та вона якимось шостим чуттям вловлювала підвищену увагу до своєї персони і нервувала ще сильніше.

– Я нікого не розбуджу, – прошепотіла, ні на що не сподіваючись. – Я тихесенько… Апчхи!

Тепле нічне повітря було наповнене солодкими ароматами квітів і ледь уловимим запахом зелені. Вітер розносив пилок високих лілій, здував потерть і лишайники з даху, розгойдував сітку від комарів і побрязкував нещільно вставленим склом у вікні кухні.

Шиль затиснула носа і прослизнула у вестибюль. Двері заскрипіли, і цей звук заглушив сміх урлука – можливо, уявний.

«Тсс… Незручних ситуацій мені вистачить уранці, коли я спробую пояснити господарям, чому повернулася», – прикрикнула на себе Шиль, навпомацки пробираючись до гостьової кімнати.

Лиш усередині тривога трохи відпустила. Це місце було знайоме. За минулі дні Шиль вивчила його як свої п’ять пальців. Друга від порога мостина скрипіла, в кутку ховалася мишача нірка, у шафі досі лежав ілеський одяг і повчальні книги, яких і хотілося позбутися, та, мабуть, не судилося.

Місяць сховався за хмарами, зануривши садибу в темряву, але Шиль не запалювала свічку. Навіщо, якщо все так, як вона залишила? Навіть постіль розстелена. Треба було прибрати за собою… Тола напевно подумала, що гостя – невдячна нечупара, і не прибирала з принципу.

І добре. Скоріше б під тонку ковдру!

Хвилиночку…

Під час їзди на коні поділ нічної сорочки забруднився, до нього причепилися будяки, тому Шиль намацала у купі одягу іншу сорочку й акуратно розклала її на ліжку. Мимохідь розчулилася, почувши дихання крандаїлів звідкись від узголів’я, розв’язала пояс халата й обомліла, щойно місяць осяяв кімнату блідим світлом.

Ліжко було зайняте. Біля стіни, спершись на лікоть, лежав чоловік. Не спав – уважно ​​спостерігав за німими метаннями Шиль. Простирадло обліпило його тіло як друга шкіра, підказуючи, що одягу на ньому або нема, або дуже мало. Крива посмішка натякала, що неприємності Ши Міль тільки починаються.