13.2

«Чому я не народилася в такій маленькій хаточці десь на околиці імперії? Моє життя було б набагато кращим…» – Шиль сповнилася рішучості випустити інспектора зі своїх сітей і, в глибині душі пишаючись правильним вчинком, відсунула засув.

– Треба питати, хто прийшов! – із незрозумілою агресією накинувся на неї розпатланий Тир. – Ну просто слів немає!

– Це ж ваш дім, – розгубилася Шиль. – Навіщо питати?

– На те, що в місті новий труп, – відрізав він. – Де мама?

– Спить. – Маленька брехня далася нелегко. – Вона втомилася і лягла раніше, просила не турбувати.

– Що у вас? – зовсім не вчасно з кухні виглянув губернатор. Босоніж, зате в штанах та криво застебнутій сорочці. – Чий труп?

Інспектор немов привида побачив і рвонув комір, наче відчувши брак повітря.

– Здається, тут усе під контролем, – промовив із сарказмом. – Радий, що про безпеку моїх жінок є кому подбати, – пролунало як плювок. – Ви втрьох чудово поладнали, але все ж таки передайте мамі, щоб добре замикала вікна і двері.

– Кого вбили? – наполягав ді Емшис. – Як?

– Шарана Занга, повіреного і шахрая. Є версія, що це пограбування із використанням магічної зброї карнаїтів. Вдень Занг обманом отримав кілька золотих злитків і сховався у будинку батьків. Золота в нього не знайшли. Детальна інформація буде завтра у звітах, пане губернатор. На добраніч.

– Стривай, синку, справа є.

– Я зайнятий!

Але все ж Тир не пішов.

Ді Емшис спритно засунув ґудзики у правильні петлі і всміхнувся.

– Не в мене. У твоєї дівчини.

– Я не його дівчина, – ледь чутно пискнула Шиль і густо почервоніла, бо лише кілька годин тому вона переконувала всіх у протилежному.

– Вона каже, що без тебе місця собі не знаходить, – голосно заявив губернатор. – Просить повернутися додому.

– Вдома стало тісно, ​​– огризнувся інспектор.

– Тсс! Синку, яка невихованість! Дівчина і так ночує на кухні під столом, щоб нікого не обтяжувати, а ти їй докоряєш. І тобі не соромно?

Шиль згадала газету, й на очі навернулися сльози. Бідолашна Улінь… Її вже немає майже два роки, і хоч би хто з наставниць про це розповів.

– Проти Ши Міль я нічого не маю, – спідлоба зиркнув Тир.

– Синку, не будь моралістом. Усіх усе влаштовує.

Коли Улінь виїжджала, то казала, що задоволена. Напевно, обманювала. Хто буде радий вирушити на край світу, щоб стати дружиною дідугана зі сварливою вдачею? Якби у Шиль були молодші сестри, теж довелося б усміхатися і присягатися, що ельхарський король – межа мрій, аби їх не засмучувати.

Від думок про сестру горло стисло від болю. Улінь була тямуща. Вона б не вплуталася в халепу і не пішла б на злочин, який можна довести в суді. Хто завгодно, тільки не Улінь.

Шиль витерла очі рукавом, але непрохані сльози не вгамовувалися. Вона плакала не так за сестрою, як за загубленими життями багатьох принцес, на чиї мрії начхати всьому світу.

Тир узяв її за руку і рішуче потягнув із ґанку.

– Ходімо. В цьому будинку спокій не настане до ранку.

– Вибачте, інспекторе, – пролепетала Шиль, вражена усвідомленням того, що йде кудись у ніч у сорочці, халаті та кімнатних капцях. – Я не хотіла нічого поганого. Я просто подумала, що це буде найбезболіснішим вирішенням наших проблем.

– Наших? – Тир прямував до товстого коня з короткими ногами, що щипав живопліт і випльовував листя. – Особисто у мене все прекрасно.

– Вам смішно, а я справді сподобалася королю Ельхарії, – прошепотіла Шиль, мріючи провалитися крізь землю. – І матінка ваша сказала, що цього року обов’язково вас одружить. Ось я і вирішила… У мене багато недоліків, але губернатор мене не звабить, це точно, гарантую. Ми могли б врятувати одне одного.

– Могли б, – сказав Тир після короткої паузи. – Я подумаю, – пообіцяв тоном, що ясно давав зрозуміти: немає сенсу сподіватися на позитивну відповідь.

– Я не вмію прати, готувати, прибирати і таке інше, – чомусь Шиль здавалося, що це має значення. – Але я була б вродливою, вихованою, розумною, вірною та розуміючою дружиною.

– Одне добре: від скромності ви не помрете. – Інспектор скочив на коня і простяг руку. – Сідайте. Будете знову гостею у лін Артенів. Ваші речі я привезу зранку, і якщо король вас потурбує, можете сміливо називатися моєю нареченою, дружиною чи коханкою, мені байдуже.

– Дякую… Ви справді добра людина, інспекторе Тир.

– Я роблю це не безплатно. Розшифруєте мені дещо, домовилися? Шифр простий, але обсяг роботи великий. Гаразд?

Шиль кивнула і невпевнено поклала пальці на долоню Тира.

– Я постараюся бути корисною.

– Та вже постарайтеся. – Він затяг її в сідло перед собою і направив коня вниз по вулиці. – І більше не треба вплутувати маму, а тим паче губернатора.

– Та я й не збиралася… Вони перші почали, – знову збрехала Шиль.