12.5

– Я скаржитимуся! – волав Манк Осса, пориваючись вдарити мене здоровою рукою, але піжамна куртка зсунулася з його плечей і сильно обмежувала рухи

Ні на напівнепритомну дружину, ні на сина зі збитими колінами він навіть не дивився.

«А я вважала його тихим поступливим чиновником… Десять років – як прірва», – я оголосила всім, що сталося непорозуміння в межах розслідування, поліція розбереться і покарає винних. Шоу закінчено, час розходитися.

І хоч би хтось ворухнувся! Навпаки, набігли роззяви із сусідніх вулиць. Безкоштовні вечірні розваги на дорозі не валяються, гріх пропустити момент.

– Тату, як гадаєш, треба оприлюднити те, що в сараї Оссів був велосипед Юньчика-кур’єра? – мстивим шепотом запитала я, знаючи: хто-небудь у натовпі обов’язково це розчує і понесе інформацію в люди.

Дріб’язково, згодна… Але Манк так надривався, що мої барабанні перетинки благали пощади, а нерви – помсти.

– Ні, дитинко. Звинувачення цим людям поки що не висунуто. Не треба їх компрометувати.

Чудово. Народ перемкнувся на обсмоктування деталей і домислів, давши нам можливість спокійно переміститися до доказів.

– Дзвінка немає, – одразу зауважив тато.

– Є шматок уніформи в ланцюзі. І кульовий отвір у сідлі. – Це я побачила тільки зараз, завдяки ліхтарю в руках Толи. – Характерна виїмка на кермі. Можна оформляти.

– Не можна, – подав голос Тир. – Доказ отримано незаконним шляхом.

– Чудово! То я допитаю їх неофіційно, королево? – зрадів Джиммі. – Давно хотів покращити свої навички роботи з людьми.

– Оформляйте! – прокричав пан Осса. – Все законно, але я нічого не скажу. Це не моє. Мені його підкинули.

– Люблю важкі завдання, – посміхнувся урлук. – А можна ще й хлопчика взяти? Чисто для порівняння?

Такого виття місто не чуло століттями. На щастя, поки Манк демонстрував вражаючі голосові зв’язки, отямилася Мінні.

Вона продемонструвала завидну розважливість і повідомила, що взяла велосипед біля садиби бабці Клю вранці напередодні того дня, коли я залишила Аєрські острови.

У той час бабка Клю лікувалася на материку, її будинок пустував, город заріс бур’яном, та й велосипед був побитий, з розхитаним сідлом та відірваним дзвінком. Пані Осса вирішила, що божевільна стара притягла його зі смітника і навряд чи шукатиме (точніше, навряд чи про нього згадає, навіть якщо повернеться), а от у господарстві будь-яка річ знадобиться.

Наступного дня містом промайнула звістка про вбивство Астора ді Емшиса і викрадення Вайоли лін Артен. Поліція нишпорила скрізь, будинки поважних містян обшукували, часом обходячись без ордера.

Мінні злякалася, що потрапить під підозру через дурниці. Позбутися велосипеда вона не могла – у ті дні люди були на нервах, стежили одне за одним і не прощали дрібних провин.

Велосипед сховали серед мотлоху. Про нього згадали, коли підріс Аксіо, але полінувалися розгрібати завали, що накопичилися за роки, хоча пан Осса досі мав надію одного дня перетворити іржаве залізяччя на щось корисне.

– Що ви робили вранці на околиці? – запитав Тир те, чого не міг знати через свій вік.

Пані Осса розплакалась і втекла до будинку, загубивши по дорозі кімнатні капці.

– Вона до коханця бігала, – несхвально буркнула Тола. – У них це зі школи було.

– Прикуси свій брудний язик! – зарепетував Манк Осса. – Хвойда! За собою стеж, а моя дружина – пристойна жінка!

– Хто коханець? – безтрепетно ​​уточнив інспектор.

– Шаран Занг, юрист, – відповіла я. – Вони постійно сходилися і розходилися, а десь поміж тим обзавелися сім’ями. Це й досі триває?

– Ні, давно закінчилося, – насупилась Тола. – От як та біда з тобою та Астором сталася, Мінні й притихла. Вона другу дитину втратила, життя переосмислила… Тепер і не скажеш, що гуляла з ранку до ночі.

– Шаран Занг? – квапливо перепитав Тир. – Це точно?

– Матусю свою запитайте, як мені не вірите, – образилася Тола. – А що?

– Він живе у центрі, бабця Клю – на околиці.

– Раніше жив поряд із бабкою, а як став повіреним вдови Рахентен і поховав батьків, то переїхав. Вона не скупиться, а Занг – не гульвіса, на ногах твердо стоїть.

– Дякую!

– За що?

Інспектор зірвався з місця і помчав крізь галасливий натовп кудись у невідомість. Я перезирнулася з татом, хмикнула і вирушила слідом.

Геніальні осяяння – небезпечна річ, а Джиммі і Лювіх – найкращі напарники для нічної пробіжки. Тобто лише Джиммі. Лювіх мене проігнорував. Айлон на острові, відтепер я для урлуків – другий сорт.