11.4

– Наскільки дешевше? – зацікавився Тир.

– Учора було на десять відсотків, сьогодні на п’ятнадцять… На мою думку, та жінка хоче отримати хоч щось за гнилий товар. Але зовні вілла гарна і розташована у чудовому місці. Жодних скель і урвищ, тільки чистий пляж у маленькій бухті. І до міста недалеко, лише дві-три години їзди. А на південь є інше поселення, Вінтарел називається, то туди взагалі рукою подати. Дуже тихе місце, злочинності немає, багато дітей, порт – одна назва, але все ж таки порт! Ізабелла у захваті від нового будинку.

– А її мати? – необережно ляпнув Тир.

– Померла.

– Співчую.

– Не варто, це було двадцять п’ять років тому.

– Але Ізабеллі всього… – Тир завагався. Доньку Ламбе він бачив мигцем, та й взагалі погано визначав вік маленьких дітей. – Три? – припустив невпевнено.

– Три роки й одинадцять місяців. І ви маєте рацію, інспекторе!

– У чому?

Лікар змахнув руками, вказуючи одразу у всіх напрямках.

– Якщо Амада Рахентен надумає мене обманути, їй же гірше, бо урлуки хабарів не беруть, – пролунало з легкою гордістю. – Я підпишу договір купівлі. Моя дитина заслуговує найкращого.

«Якщо Амада Рахентен продасть віллу, мені доведеться шукати причину, щоб утримати її на острові до завершення розслідування», – не відразу дійшло до Тира.

Точніше, не причину, а спосіб, бо причина зрозуміла: свідчення вдови дуже важливі. Але це не завадить шановній Амаді зібрати валізи і зникнути у невідомому напрямку, бо ж із її фінансами зафрахтувати корабель – не проблема.

І затримати вдову нема за що… Та якби й було, високопоставлені друзі пані Рахентен, включно з губернатором, швидко витягнуть її із ув’язнення. Для громадських діячів головне – права людини, а решта – не їхня відповідальність.

– Лікарю, ви знаєте, що на віллі Рахентен оселилися крандаїли? Це небезпечно для дитини, – спробував щастя Тир.

– Дурниці. Я вивчив договір. На віллі немає тварин, тим паче диких, – безапеляційно заявив Ламбе, роззираючись усе наполегливіше. – Крандаїлів давно вигнали. Я поспішаю, інспекторе. Перепрошую.

– Не в той бік!

Лікар круто розвернувся і звернув на іншу вулицю. Теж неправильну, проте Тир не помчав на допомогу

– Ілінор Роу нікуди не дінеться, – пробурмотів собі під ніс і попрямував до контори нотаріуса. Здається, ще ілеського… Все ж таки влада на Аєрських островах змінювалася неспішно.

***

«Якщо пояснити губернатору, що теоретично вдова Рахентен може щось знати про смерть Єна Ігореса, а Єн зник напередодні вбивства Астора ді Емшиса, це допоможе затримати Амаду Рахентен? Чи Отіс ді Емшис кинеться вершити правосуддя як десять років тому?» – розмірковував Тир, крокуючи розпаленою бруківкою.

На душі було нудотно, бо щось активно затівалося, він це нутром чув, а що саме – навіть припустити не міг.

Вдова Рахентен назвалася хворою і прислала повіреного Шарана Занга – кмітливого худорлявого коротуна з розумними, але зляканими очима і запобігливою посмішкою. Ламбе неабияк перейнявся здоров’ям Амади, не бажаючи наражати доньку на небезпеку заразної болячки. Повірений бурмотів щось про мігрені, але було видно: насамперед голова болить у нього самого.

Угоду все ж підписали, і лікар радів цьому як дитина, готувався до негайного переїзду, а ось Тир хмурився і злився.

Незважаючи на поліцейське посвідчення та родинні зв’язки в особі губернатора, він не зумів домогтися відповіді на своє єдине абсолютно законне питання.

Де Амада Рахентен? Не на віллі – туди рвонув Ламбе. Не в міській квартирі – це місце Тир перевірив одразу, не покладаючись на слова пана Занга. Не в лікарні і не в морзі, сумнівів теж немає. Невже вдова вирішила втекти, не чекаючи на запитання?

Вона не поїде без золотих злитків, отриманих від Ламбе. Повірений відніс їх у банк, банк закрився на обід…

Тир спочатку стовбичив неподалік, потім вештався майданом, майже не ховаючись, і не вірив, що з цього вийде щось путнє.

Пекаря Мако Рея він помітив здалеку і вирішив спробувати щастя. До відкриття банку ще залишався час, та й, якщо чесно, той задум був не кращий, ніж розпитування безнадійно закоханого, що впадав за вдовою ще зі шкільних років.

Сталося маленьке диво: Тир дізнався місцезнаходження вдови Рахентен і, на свій подив, виявив, що від сьогоднішнього ранку її не існує. Вдова погодилася на шлюбну пропозицію і відтепер зветься пані Рей. Отже, й живе вона у будинку свого чоловіка за адресою Місячна, сімнадцять, що за Аптекарським провулком.

– Амада Рахентен вийшла заміж за вас? – не надто чемно уточнив Тир.

Пухкий рожевощокий пекар сновигав за вдовою як вірний песик, але ніхто не вірив, що він має хоч найменший шанс на успіх. Амада Рахентен – перша красуня Аєрських островів, горда і розбірлива, про її високі запити ходить чимало чуток, і раптом Мако Рей? Не надто багатий, не з еліти, сором’язливий і мовчазний, він одягався як співробітник похоронного бюро і уникав світського життя. Його єдиний сміливий вчинок – впадання за вдовою Рахентен. Багато хто вважав, що вона не відкинула непоказного шанувальника тільки тому, що їй лестила його щеняча відданість, готовність погодитися з кожним словом і підтримати будь-яку затію. А тут раптом шлюб!