10.3

Хатня робітниця, навпаки, вибір оцінила.

– Нарешті ти схожа на живу дівчину! Аташа Тир розуміється на красі, – простодушно захопилася вона, накриваючи на стіл. – То що, велике прання скасовується? Та все я розумію! – підморгнула змовницьки. – Біжи до свого інспектора, я сама зроблю що треба. І залиш у спокої той виріз, нікому твої ключиці не цікаві. Джиммі пішов, лін Артен і ночувати не повертався через убивство. Поснідаєте з Вайолою і розбіжитеся в різні боки.

– Я не хочу їсти, – несміливо заїкнулася Шиль і відразу була посаджена за стіл перед трьома стравами одночасно.

– А я працювати не хочу, але хто мене запитує? – хмикнула Тола, займаючи сусідній стілець. – Які плани? Ну, окрім виляння хвостом перед інспектором?

Урлук вимагав, щоб принцеса Шиліміель не покидала будинок. Це означало, що треба кудись подітися на деякий час. Набридати Тирішеру Тиру Шиль не збиралася, в центр іти боялася… Чим не зручний момент, щоб дослідити тихі околиці?

– Прогуляюся трохи, – відповіла із сумнівом. – Де-небудь. Пошукаю гарні краєвиди.

– О! Госте, та ти щасливиця! Вайола намилилася в бухту Пустоголової Чайки. Вона може показати тобі околиці. Там є всяке дивне, як вона любить. Малюнки на скелях, занедбане поселення карнаїтів, вівтар для кривавих жертвоприношень, скам’яніла ящірка, підземний склеп із кістками… Цікаво, га?

Донька лін Артена, позіхаючи, підійшла до столу трохи пізніше й не зраділа ідеї Толи, але й не відмовилася прямо.

І добре. По-перше, Джиммі заборонив із нею спілкуватися, а це дорівнювало необхідності терміново скоротити дистанцію. По-друге, магія – мерзота, але скам’янілості та наскельний живопис – досить захопливо і незвичайно. По-третє, Шиль вважала, що здогадалася про труднощі урлука.

Він розривається між королем, який хоче наречену з імператорського роду, і королевою, що не хоче мати суперницю, але надто горда, щоб сказати про це прямо. Треба налаштувати Вайолу на потрібні думки і змусити її чітко пояснити Джиммі свою позицію. Щоправда, в такому разі є ризик перевірити, чи справді урлук швидко копає ями… Доведеться добре обміркувати кожен крок. Перший із них: втертися в довіру й оцінити ситуацію з того боку барикад.

***

– Ліворуч у долині – руїни карнаїтського поселення, за ними – вівтар. Справа колишній кар’єр, там трапляються скам’янілості. Обережно, іноді камінь кришиться і обсипається, особливо на стежці. Позаду нас – суха ритуальна криниця. Місцеві жителі вважають її склепом, бо після приходу Ілесії туди скидали трупи вбитих карнаїтів. Попереду – скеля Пустоголової Чайки. Он той отвір – вхід у печери, де збереглися наскельні малюнки, але без ліхтаря ви їх не побачите. Роздивіться поки що тут усе, а мені треба декуди сходити. Домовились? – запропонувала Вайола тоном, що відкидав будь-які заперечення.

Шиль не подобався краєвид довкола. Тут було безлюдно та тривожно. Зліва проглядалися зарості високої сухої трави, праворуч скалився глибокий провал, наполовину заповнений водою. Позаду вилась вузька стежка, що розгалужувалася на дві: одна вела до міста, інша тікала кудись у невідомість. Про скелю Пустоголової Чайки й міркувати не було сенсу. Який дурень повзком дертиметься у печери заради сумнівного щастя побачити наскельний живопис? Краще подивитися ілюстрації у книгах, це набагато безпечніше і комфортніше.

– Куди ви? – запитала Шиль, не дочекавшись подробиць.

– Перевірю одне місце. – Вайола явно збиралася йти до низького скелястого масиву за скелею Пустоголової Чайки – на вигляд зовсім неприступного. – Раніше у контрабандистів неподалік була схованка. Нею користувалися кілька людей, але всі вони, крім Сірого Чу, давно мертві. А Чу недавно… Думаю, він не покинув це місце. Хочу глянути, чи немає там чогось підозрілого. Або навпаки… Кажуть, Сірого Чу вбили через уку-ука, але доказів його участі в торгівлі наркотиками поки немає.

– Я сама бачила у нього банки з різними порошками, – палко заперечила Шиль.

– Висушений мозок морської черепахи – підпільні ліки від статевого безсилля, а корінь мавпячої пальми позбавляє виразок. Перемелена шкаралупа яєць птахів-шоарі – приворотний засіб, ще й від безпліддя допомагає. Забобони дуже вигідні, пані Ши Міль, а Чу вмів отримувати гроші. Ну що, розходимось і зустрічаємося тут само десь за годину?

Вайола говорила так, ніби бродити на самоті кущами – звичайна справа. Вона й відповіді не чекала – сприйняла вражене мовчання як знак згоди.

– А можна мені повернутися до міста? – соромлячись своєї боягузливості, пробурмотіла Шиль. – Я пам’ятаю дорогу. – Брехня. Тільки малопомітну стежку та її напрямок. – Мене не доведеться шукати.

«Напросись їй у поміч! Покажи силу духу! Як ти збираєшся обстоювати майбутнє, якщо боїшся власної тіні?» – занив внутрішній голос.

Добре йому, безсовісному. Це не він розривається від занепокоєння. Не йому маряться тіні інших століть. Не в нього тремтять коліна від кожного шереху!