10.2

Шоста ранку… Точніше, шоста п’ятнадцять. Пів години на дорогу до поліції, чверть години на непередбачені обставини… Усього залишалася ціла година вільного часу.

Чому б і справді не перевірити свої сили у пранні? Але спочатку треба викинути безглузді книжки. У них гарні палітурки, а вміст – як патока. Прилипає нещадно, а пуття ніякого!

Чи не викидати, а віддати Толі для розпалювання плити? Там їм і місце!

А, може, продати? Раптом на ринку знайдеться дурень, що накине оком на дорогу обкладинку?

Ні, надто ризиковано. Он учора просто в натовпі вбили Сірого Чу і в тисняві покалічили двох старих! Краще уникати людних місць. Шиль не вважала, що вбивця зверне на неї увагу, проте паніка небезпечна. Щось станеться в одному кінці міста, а відгукнеться скрізь.

Забрати паспорт, подати заяву і сидіти тихо. Все. Жодних зайвих рухів, хіба що на пральній дошці.

– Госте! – У двері знову стукнули. – Ти молодому Тиру скаржилася, що тебе обікрали, одягти нічого? Його мамця надіслала три коробки всякого різного, причому нового. Заносити?

Шиль відсунула засув, щоб сказати: ніяких подачок їй не потрібно, – і мовчки позадкувала до ліжка, судомно стискаючи комір халата.

За порогом стояв Джиммі, напівсхований великими картонками. Тола з безтурботним виглядом поспішала на кухню, витираючи руки фартухом.

– Не лякайся, принцесо, я тобі допомагаю, – повідомив урлук і кинув коробки на підлогу, ногою підштовхнув до шафи. – По-перше, не раджу користуватися щедрістю Аташі Тир. Понад двадцять п’ять років вона була коханкою Отіса ді Емшиса, її смаки – відображення його вподобань.

– Дякую за турботу, – проклацала зубами Шиль, подумки вирішивши, що якщо Джиммі надумав щось радити, то точно не заради її добра. А якщо так, краще вчинити навпаки. Немає нічого поганого в тому, щоб мати старомодний вигляд. Це відсіє зайвий інтерес людей.

– По-друге, – без паузи продовжував урлук, – задля твоєї ж безпеки рекомендую сидіти вдома. Поза цими стінами в тебе немає справ.

– Є!

Джиммі витяг із кишені потертої шкіряної куртки складений удвічі аркуш цупкого паперу і передав його Шиль.

– Уже ні, – оголосив із гримасою. – Вітаю, пані Ши Міль, двадцять років, із успішним початком існування.

– Справді?

– Ну звісно, – прозвучало із сарказмом.

Шиль проігнорувала це. Вона розгорнула папір і, не вірячи своєму щастю, почала читати густі рядки. Руки тремтіли, літери стрибали перед очима, але сенс написаного вловлювався ясно.

Воля! Хіба не в ній полягає щастя?

– По-третє, подивися сюди. – Джиммі дістав ще один аркуш, набагато більший за перший, але не випустив його з рук. – Почитай, принцесо, і зрозумій, нарешті, що ти даремно борсаєшся.

Шиль упустила новий паспорт, ще й босою ногою на нього наступила. Урлук тримав документ ілеського зразка, виданий на ім’я принцеси Шиліміель. До нього навіть додавався чорно-білий портрет.

– Ти ж не думаєш, що тебе вручили Ельхарії як безпорідну собачку? Принцеси – цінний вантаж, їх без супровідних паперів не відпускають. Не старайся намарно, твоє життя тобі не належить. Просто змирись. Цього не змінити.

– Нізащо! – Шиль підбігла до Джиммі і забарабанила кулаками по його твердих, ніби кам’яних грудях, не в змозі витримати різкого переходу між радістю і відчаєм. – Ні! Чуєш мене?! Я житиму так, як хочу! Я – Ши Міль! А ти загубив справжню принцесу і підробив документи, щоби прикрити себе! Спробуй довести протилежне!

Урлук ступив до ліжка і взяв подушку, щоб підставити її під удари Шиль.

– Угу, Ши Міль, двадцять років… – промовив задумливо. – Хоч сьогодні можна заміж. Це добре, бо принцесі довелося б погуляти рік до повноліття. За цей час король міг би передумати чи знайти іншу дівчину із нащадків лаорнійців. Ти ж знаєш, що важлива кров, а не статус? Здається, ні. І який із паспортів збираєшся пред’явити?

– Ненавиджу тебе! – Руки нили, волосся липло до спітнілого чола. – Безжальне чудовисько!

– Дивовижна спостережливість. Я поки що притримаю це, так? – Джиммі помахав ілеським документом. – До речі, король незабаром прибуде на острів. У твоїх інтересах прикинутися німою і сидіти тихо як мишка.

Шиль знесилено розтиснула кулаки. Відступила на крок, спіткнулася об край сповзлого покривала, впала на ліжко й уткнулася носом у зім’яту ковдру.

– Чого ти добиваєшся? – запитала невиразно. – Чого?!

– Гадки не маю. Обставини міняються надто часто, я не встигаю за всім стежити. Але коли напрям визначиться, ти дізнаєшся про це.

– Першою? Як втішний приз? – Шиль вдихнула шерстинку і закашлялася.

Урлук глянув на неї з подивом і вийшов за двері.

– Ні, звичайно, – кинув через плече. – Просто дізнаєшся, коли по тебе прийдуть. Або не прийдуть… Гарного дня, принцесо. Тримайся подалі від центру і від королеви.

Кашель не проходив довго, і навіть народні методи Толи допомогли мало, лише спровокували гикавку. До того часу, як Шиль на зло Джиммі вибрала з речей матері Тира найпростіший одяг, у горлі шкребло, а ребра боліли. І в серці кипіла злість… Ну чому немає жодного дня без поганих новин?!