9.4

– Це дуже страшна жінка! Вона ілеська шпигунка! У неї чорні руки і гнилий язик!

– А в мене болить голова і сверблять кулаки. – Я щосили забарабанила у двері. – Хто знає, що гірше?

Нам не відчинили, хоча всередині чулися звуки поспішних дій та схвильовані голоси. Довелося покликати урлука і вказати на замок.

– Справді, королево? – з побоюванням уточнив Маньо. – Це суперечить закону. Я знаю, я вчив.

– Це урядове свавілля, – заспокоїла його я. – Не бійся, відмажу. Але медіума сильно не чіпай, він потрібний живим! – додала голосно, щоб Зорянонароджений не мав ілюзій.

– А клієнтку? – простодушно запитав Маньо.

– Як хочеш, але мене щоб не забруднив.

Замок клацнув, перш ніж урлук до нього доторкнувся. Двері прочинилися на п’ядь, з-за них долинув розпачливий жіночий крик.

– Пожежа? – здивувалась я. – Рятуйте, вбивають? Ваша клієнтка має знайомий голос.

У щілину вужем прослизнув довготелесий чоловік у шовковому смугастому халаті з претензією на екзотику та художньо продірявлених штанях. Його босі ноги з довгими нігтями були прикрашені хною і нагадували курячі лапи, на руках красувалися малюнки, що імітували татуювання. Худу шию обвивали нитки з брязкальцями, ріденька борода звисала на запалі груди, навощені кінчики вусів стирчали несиметрично і приковували погляд, відвертаючи увагу від близько посаджених світлих очей, гачкуватого носа і наліпленого шраму на щоці. Голову медіума вінчав тюрбан, прикрашений пір’ям стерв’ятників.

– Викликали? – Я дивилася на цього, і в душі все кипіло. Він збагачувався на моїй історії. Якби я й справді була мертва, він потоптався б по моїх кістках заради наживи! – Не тримайте гостей на порозі, це нечемно.

– Що вам потрібно? – холоднокровно поцікавився шарлатан.

– Як що? Ми ж регулярно розмовляємо. Раз на місяць, а то й частіше! Чи я днем помилилася? Перепрошую, у потойбічному світі з календарями складно, у нас там часу немає, життя вічне і прекрасне.

– Вайола лін Артен, – крізь зуби процідив він. – Я знаю, що ви жива.

– Оце ж прикрість… А я майже повірила у протилежне. Ви дуже переконливі, пане Зорянонароджений, тому пропустімо обмін люб’язностями. Ви знаєте, що на нас дивляться ваші сусіди? Не хочете переміститися в будинок?

Угран демонстративно зачинив двері за своєю спиною.

– Це ваш вибір, – кивнула я. – Впевнена, він означає, що ви чесно та швидко відповісте на моє запитання. Адже ви добра людина і постараєтеся захистити психіку сусідських діточок? Їм надто рано спостерігати за тортурами.

– Що вам потрібно? – повторив медіум. – Я зайнятий. Ви перервали важливий сеанс. У мені прокинулися могутні сили предків-карнаїтів, вони потребують духовної їжі!

– Юньчик-кур’єр. Єн Ігорес. Не розумієте? Можу повірити, бо на острові ви з’явилися після мого від’їзду. Відкопані вами кістки, Зорянонароджений пане. Вісімнадцятирічний хлопець-сирота та його вірний песик Куся. Хто вам підказав, де їх знайти?

Шарлатан підняв руки до неба і закотив очі. Дівчина з духом папуги аж пискнула від величі цієї картини.

– Маньо, ламай, – наказала я. – Але акуратно, не пошкодь осколками кісток великі судини.

– Пальці? – з надією припустив урлук.

Аякже, двадцять пальців – двадцять моментів взаємодії. Ми не називали обговорення цього розвагою – виключно експериментом для кращого вивчення та розуміння людей.

– Ноги, – вирішила я. – Все одно днями ді Емшис втопить цю падлюку у вигрібній ямі. Юньчик-кур’єр був свідком у справі Астора, а за Астора губернатор будь-кого пропустить крізь м’ясорубку.

– З якої почати? – Маньо завжди відрізнявся прискіпливістю.

– А яка тобі більше подобається?

– На лівій візерунок симетричніший, – визначився урлук. – Потрібен один перелом чи можна дробити через кожну п’ядь?

Я запитально подивилася на зблідлого Уграна. Він відповів поглядом, сповненим ображеної гідності, але його губи тремтіли, кадик смикався, подихи виривалися з перервами.

– Пане Зорянонароджений, ви ж розумієте, що ваші крики розлякають усю потойбічну клієнтуру? Ім’я, будьте ласкаві. Хто відправив вас у город бабки Клю?

– Стражденний дух!

Я знизала плечима і відійшла.

– Маньо, тобі треба ще якісь уточнення?

– Ні. Потрібна хвилина, щоб оновити в пам’яті анатомічний атлас.

Розумний хлопчина! Аж страшно, що скоро я не зможу зупинити його будь-якої миті.

Двері різко відчинилися.

– Я! Це я зробила! – З будинку вискочила розлючена Ілінор Роу і скрючила пальці як кігті, але не наважилася вчепитися мені в обличчя. – Я розповіла про город бабці Клю! Я!

– До моменту смерті Єна Ігореса вас десять років не було на острові, – нагадала я.

– Все ти знаєш, маленька брехлива погань! – Ілінор палко «любила» мене ще відтоді, коли недовго виконувала роль моєї гувернантки. На її думку, я, допитлива восьмирічна дівчинка, свідомо споганила її любовні стосунки з лікарем Ламбе. – Це твоїх рук справа! Ти розказувала про город бабки Клю і хихотіла! Безсовісне поріддя зла!