9.2

Батько не заперечував, хоча його зле сопіння підказувало, що він віддав би перевагу іншій стратегії. Але які варіанти? Перед нами – не дисциплінований загін і навіть не стримані чиновники, а цивільні в паніці. Жінки різного віку, багато дітей та підлітків… Вони сяк-так пережили ельхарську королеву, урлуків та оновлену програму кордебалету, але труп став останньою краплею, а нагадування про вбивцю додало олії у вогонь.

Трьох жовторотих патрульних недостатньо, щоб заспокоїти народ, а участь урлуків – гарантія випадкових травм. Сюди ж пів міста приперлося, набились як оселедці у банці! Досить кількох горлопанів, щоб люди втратили розум.

– Тату, у вас справжній демографічний бум. – Я помітила щонайменше десять вагітних жінок. – Нехай ідуть. Не хочу, щоб хтось постраждав від тисняви.

– Ех, дитинко… На те й був розрахунок. Це покидьок провернув усе в нас під носом і загубився в натовпі. Можу закластися, штовханину запам’ятали всі, а час до неї – ніхто.

– Та годі тобі, тату, легкі шляхи не для нас, сам знаєш. Зате не треба додивлятися шлюбний танець качок. Гарно вони розбігалися… Плюси завжди є. До речі, хто помер?

Театр опустів швидко. Залишилося кілька людей: ми з батьком, щасливі від хаосу урлуки, роздратований губернатор, засмучений Ромі Матеньро, відставний інспектор Рунгер в інвалідному візку, його манірна доглядальниця і двоє молодших інспекторів, що перебували за стінами і прибігли на галас.

Жертва сиділа у четвертому ряду від сцени. Чоловік років сорока, на вигляд пухкий і хворобливий, але доглянутий. Бакенбарди як із реклами, парфуми не з дешевих, поодинокі залишки кучерявого волосся з сивиною напомажені без економії, передні зуби золоті. Одяг суворий діловий, проте прикраси видавали фінансовий добробут і бажання виділятися. На лацкані невелика брошка – срібна лілія.

– Не бачу крові, – сказала я. – Це точно вбивство?

– Он та річ – не значок на грудях, а шпилька в грудях, – відповів тато. – Треба послати по лікаря. Ми навіть не знаємо, як давно Сірий Чу мертвий.

– Сірий Чу? – здивувалась я, придивляючись до жертви уважніше. – В мій час він був… Ну… Іншим. Стривай, перед виступом хтось намагався від його імені домовитися зі мною про зустріч щодо життєво важливої справи. Дружина, мабуть. Я попросила їх знайти мене одразу після вистави.

– У твій час він торгував контрабандним милом у матусиному сараї і навіть не мріяв про ювелірку. Люди змінюються, дитинко. Сірий Чу став важливою персоною. Гей! – адресувалося вже не мені. – Хтось приведе лікаря?! І хоч хтось запам’ятав тих, хто сидів поруч із Чу?

Допомога надійшла з несподіваного боку. До нас підкотився колишній інспектор Рунгер, давній друг і наставник маленької Вайоли лін Артен. Він довго вдивлявся в моє обличчя, але запитань не ставив.

Час не пощадив його. Відставному інспектору було близько сімдесяти, але виглядав він старшим. Можливо, через старомодний одяг, а, може, через буркотливий вираз обличчя… Ще й доглядальниця трапилась не з доброзичливих. На вигляд як засушена риба-клі в капелюшку з живими квітами, вона зиркала на оточення як на комашок, що посміли заважати їй своїми ницими турботами.

– Я дивився не на те позорисько, а на людей, тому бачив усе, – заявив Рунгер.

За його словами, до початку виступу Сірий Чу крутився у компанії губернатора, Ромі Матеньро та дівчини під псевдонімом «Кицька» з ресторану «Шлях королів». Потім губернатора відкликав убік його тесть, суддя Міош ді Рам. Поліцейський секретар провів Сірого Чу до лави. Відразу ж з’явилася вдова Рахентен, сіла ліворуч і буквально повисла на Чу, напевно засипаючи того своїми улюбленими нісенітницями про креми та ароматні олії.

Ромі Матеньро слухав її маячню недовго – зав’язав розмову з секретарем із міського управління і перемістився у віддалений куток. Праворуч від торговця влаштувався молодий пекар Мако Рей, безнадійно закоханий в Амаду Рахентен. Ті двоє балакали так голосно, що їм зробили зауваження сусіди з наступного ряду – шановні сестри Плац, причому всі семеро. Амада затіяла з ними сварку і згодом відвернулася в сльозах, пекар пересів до неї і так палко її втішав, що розкуйовдив високу зачіску, а Сірий Чу насунув на очі капелюх і вдав, що насолоджується шоу.

Трохи пізніше губернатор змусив його посунутися, щоб звільнити місце для своїх знайомих – Ілінор Роу з нареченим, яким закортіло поспілкуватися з Амадою. Спілкування не відбулося, тому що вдова Рахентен і пекар були зайняті одне одним і незабаром пішли милуватися в тихе місце. Посеред виступу Ілінор виявила, що сусід мертвий, і зчинила крик.

За час вистави повз Сірого Чу пройшли кілька людей. Їх інспектор Рунгер не запам’ятав, бо йшли вони спиною до нього.

– Ви хочете сказати, що хтось із тих людей встромив Сірому Чу шпильку в серце, а інші були настільки зайняті качиними танцями, що цього не помітили? – запитав батько.

Рунгер знизав кістлявими плечима і заявив, що не займається домислами. Будувати версії – робота поліції, сам він надасть будь-яку допомогу. Доглядальниця буркнула, що це погано позначиться на його самопочутті, проте її думка не цікавила нікого, особливо колишнього інспектора.

– У відділок? – з азартом запропонував він, поправляючи світло-блакитну, в тон сорочці, краватку. – Треба оформити мої свідчення.

Я охоче пішла б із ним, але від ваги церемоніальних прикрас боліла шия і нила голова. Саме час закинути це все в скриню і не мучити себе. Після сьогоднішніх подій золото містян не вразить.