8.4

***

Грізний товстун Тайо Ро, що завідував паспортним столом, ненавидів увесь людський рід, але Тир давно знайшов до нього підхід.

– Як ваша виразка, Тайо? – поцікавився він після швидкого привітання.

– Та, що в мені, чи та, що живе зі мною?

Поки паспортист у фарбах описував свої страждання уважному слухачеві, Шиль заповнила бланк заяви і не удостоїлася жодної шпильки.

– Завтра зайдете, дівчино, – досить привітно пробасив Тайо Ро, виливши душу. – Намалюємо як для себе.

– Хіба не за тиждень? – наївно поцікавилася Ши Міль.

– Поки за цю справу відповідали п’ятеро ледарів, був тиждень, а тепер я тут один-єдиний і неперевершений, – гордо повідомив паспортист, обмахуючи розстебнутою сорочкою огрядний торс у смугастій майці. – Печатки ось нові вранці отримав. Краса! Пощастило вам. – Він зазирнув у папери і надув м’ясисті губи. – Ши Міль, вісімсот двадцять четвертого року народження. Гей, стривайте! Вам сімнадцять років? То це не сюди, це треба в органи опіки.

– Там вісімсот двадцять перший, – тремтячим голосом заперечила Шиль. – Мені двадцять.

– Четвертий! – Тайо Ро ткнув заяву Тиру під ніс. – Я не сліпий! Обдурити мене надумали?!

– Перший, – наполягала Шиль ледь чутно. – Це в одиниці такий хвостик.

– Дівчино! Не робіть із мене дурня! – гримнув паспортист, ще й кулаком вмазав по столу. – А раптом перевірка? Винен хто буде? – В його маленьких очах палала злість. – Не я, зрозуміло вам?

Від безпорадного погляду Шиль Тиру стало незручно. Вона дивилася на нього як на єдиний порятунок, мовчки благала про допомогу… На її густих віях тремтіли сльози, а губи здригалися від образи.

– Гаразд, Тайо, не нервуйте, – почав Тир примирливо.

– Я спокійний як поліно! – гаркнув паспортист. – І цю мазню не візьму! Переписуйте на чистому бланку!

– Ви все одно потім заповните документ самі, а цими паперами застелите стіл для обіду.

– Що захочу, те й застелю! Маю право! Можу і зад підтерти!

Поки Тир сперечався, Шиль знову заповнила бланки у трьох примірниках і уточнила дати на окремому аркуші.

– Ось це інша справа, – подобрішав Тайо Ро. – Якщо завтра мене не буде, то залишу в чергового. Ще щось? Ну і провалюйте, не дуже й хотілося спілкуватись.

Розібратися з бухгалтерією було набагато складніше – знадобилося чесне слово паспортиста щодо того, що документи Ши Міль у процесі виготовлення і будуть готові протягом доби, а також розписка та порука інспектора Тирішера Тира.

– Це даоні? – здивувалася Шиль, отримавши двадцять синьо-зелених купюр із зображенням імператора Даошина. – Хіба вони не мають бути монетами?

– Монети – золоті даоні, їх років триста не випускають. А це просто гроші. Тільки не кажіть, що вони вам не знайомі. Їх повсюдно використовують.

– Я… – Вона знову мило почервоніла. – Я не мала на увазі нічого такого. Просто вважається, що на островах паперові гроші – рідкість. Вони недовговічні.

– Не в наш час, – засміявся Тир. Мабуть, на материку впевнені, що остров’яни не бачили нічого, крім мотики, і живуть за рахунок натурального обміну. – В крамниці я вас не поведу, але одне непогане місце покажу. Зараз там напевно закрито, господиня обожнює громадські виступи. Краще зачекайте до завтра, народу буде менше. А поки що нам по дорозі. Я повинен розпитати Сірого Чу про банку, пам’ятаєте?

– У нього також зачинено.

– Ще б пак! Він у перших рядах підлабузників, буде щосили рватися до королеви з улесливими промовами. Хочу зробити йому сюрприз. Ви зі мною?

Шиль відсахнулася, здригнулася всім тілом, подивилася так, наче Тир запропонував непристойність.

– Іншим разом, – сказала, смикаючи манжети сукні, майже відриваючи їх нервовими ривками. – Дякую за допомогу, інспекторе.

– Щось не так? – Від нього не сховалася підкреслена офіційність її тону.

– Я зв’яжуся з вами пізніше! – вигукнула Шиль і квапливо пішла до виходу.

Тир знизав плечима. У нього вистачало про що думати й окрім дивацтв гості з материка. Вона, безперечно, гарненька з усіх боків, але не настільки, щоб закинути земні справи і витати в хмарах.