8.3

– Я хотіла допомогти, інспекторе Тир… Я ж обіцяла вам наркотики, – тихо промовила Шиль. – Клянусь, у крамниці Сірого Чу я бачила підозрілі ємності з різними порошками. Коли я привела вас туди, вони зникли. Думаю, це і є доказ. Навіщо ж іще їх сховали? А сьогодні мені запропонували уку-ука і дали сіль, не взявши платню. З мене посміялися, тепер я це розумію, але пропозиція ж була! Можу повторити це під присягою. А за кілька тижнів у них з’являться підроблені документи на продаж. Тобто… – По її блідих щоках покотилися сльози. – Звичайно, я не мала причин про це питати… Жодної! У мене все гаразд із паперами, слово честі.

– У вас усе вкрали? – здогадався Тир. – Гроші, документи, частину багажу? Ви тому ходите в зимовому одязі, намагаєтеся продати прикраси і вислуговуєтеся перед лін Артеном? Це ж він наказав перевірити, чи я достойний підвищення?

Шиль нічого не відповіла, але в її змучених очах читалася така надія на розуміння, що Тир засоромився власної ворожості. Зовсім ця дівчина не примхлива. Вона далеко від дому, без засобів для існування і захисту сім’ї. Їй доводиться виживати, а вона до цього не звикла.

І завдання начальника її явно обтяжує. Ши Міль не намагалася б допомогти з наркотиками, якби не відчувала провину за неприємності Тира.

Вона здавалася такою тендітною і вразливою… Тільки безсердечний лін Артен міг скористатися її тяжким становищем і нацькувати на іншу людину!

– Не хвилюйтеся, скоро все владнається. – Тир невпевнено погладив Шиль по вузькому плечу, і тихі схлипи припинилися. – У вас контракт на лекції підписано? Ходімо в бухгалтерію, виб’ємо вам аванс, а потім подамо заяву на відновлення документів. Це займе десь тиждень, але ж ви їхати не збираєтесь, а на острові вас незабаром кожен собака запам’ятає в обличчя.

– Справді?

Вона була вродлива. Чому Тир цього раніше не помічав? Наче дівчина як дівчина, а якщо придивитися, починаєш тонути в її ніжних очах і думати про всякі дурниці.

– Я проведу. – Він подав Шиль руку, обережно стиснув її тонкі прохолодні пальці. – Дивіться під ноги, тут багато скла.

– Я дуже смішна? – пролунало тужливо.

– Ви кумедна. Це мило.

Вона зітхнула, навшпиньки пройшла між друзками.

– У вас є наречена, інспекторе? – спитала раптом і налетіла на одвірок, бо збентежено опустила очі. – Це особисте запитання, можете не відповідати, – прошепотіла, тримаючись за забите чоло. – Вибачте, я не мала…

А чому б і ні? Рано чи пізно Шиль про це розкажуть, і пощастить, якщо язик розпустить не затятий пліткар на кшталт Носатого Мурші.

– Я позашлюбний син чоловіка, що не пропускає жодної спідниці. Він постійно лізе у моє життя, хоча не має на це жодних прав. Як тільки в мене з’являлася подруга, ді Емшис радів як дитина, влещував її і в результаті вони опинялися в ліжку. Він щиро кається, але це все одно відбувається знову і знову, тому в найближчі багато років я не збираюся мати серйозні стосунки.

– І я… Я теж, – прошепотіла Шиль. – Можна ще запитати?

Тир кивнув. У відділку було порожньо, навіть лікар перестав галасувати. Нехай питає, чого вже там приховувати… Краще відразу покінчити з неприємними запитаннями.

– Ось ви чоловік, так? – задумливо промовила співрозмовниця.

– Впевнений, що так. – Утриматись від смішка не вийшло. – А є сумніви?

– Уявіть, що вас чекає договірний шлюб. – Шиль була серйозна. – Для вас не важливі зовнішність і характер прин… нареченої. А що змусить вас відмовитись від неї?

– Ну… Вигідніша пропозиція? Почуття до іншої?

– Ні, не те! А ще? Якою має бути дівчина, щоб навіть зиск чи обов’язок не могли змусити з нею одружитися?

– Розумово відсталою з усіма довідками та рішенням суду. Або мертвою. Ми ж говоримо про чистий розрахунок?

– Угу… Дякую.

Вони йшли коридором – вимитим до блиску й обвішаним паперовими гірляндами, грамотами та нагородами, деякими – столітньої давності. Тир не впізнавав це місце. Навіть після капітального ремонту воно не мало настільки претензійного і, чесно кажучи, жалюгідного вигляду.

– Навіщо вам це, пані Ши Міль?

– Ну… Я… – зам’ялася Шиль. – У газеті…

– Чому ви так хвилюєтеся? Немає нічого поганого в тому, щоб писати в рубрику «Життєві історії» «Аєрського вісника», – запевнив Тир. Що за дивацтва? Кожен заробляє як може, головне – щоб законним шляхом. – Моя мати раніше регулярно відправляла туди розповіді про вічне кохання, але зараз читачі надають перевагу скандальнішим темам. Вимушений шлюб, зрада, покинуті діти… Однією романтикою ситий не будеш. Нам праворуч.