Розділ 8.1. Доказ

Це був надзвичайно важкий день, але Тир не розумів, наскільки все складно, поки не принесло ту ненормальну, від одного вигляду якої хотілося вити на місяць і дряпати стіни.

Не ту, що влетіла в кабінет зі словами: «Я щойно зрозуміла! Цього не може бути! Де карта міста?! До речі, я ельхарська королева, якщо хтось ще не в курсі, але не хвилюйтеся, це ненадовго».

Про Вайолу лін Артен Тиру напередодні розказав губернатор, часу осмислити і змиритися вистачило. Щоправда, її інтерес до підвищеного до просто інспектора Тирішера Тира викликав збентеження і напади легкої паніки, проте поки вона трималася в межах пристойності, робила тямущі зауваження і, здавалося, демонструвала своє захоплення всім, крім самого винуватця переполоху.

А інша… Принципова приїжджа! Чого їй знову заманулося?! Життя потихеньку налагоджувалося, схвильована ельхарцями свідомість поверталася до норми, але Ши Міль приперлася в кабінет і влаштувала небезпечну сцену!

Коли вона кинула банку на підлогу, послизнулася на солі і ледь не напоролася на гострі друзки, Тир перелякався не на жарт.

І чого знову домагалася ця вискочка? Хотіла продемонструвати, що будь-хто може пронести в поліцію, наприклад, хімічну чи біологічну бомбу, замаскувавши її під щось нешкідливе? Це такі навчальні прийоми з материка? Та Ши Міль самій не завадить мозкова консультація!

– Інспекторе, є якась особлива причина того, що ви пожираєте мене поглядом? – Вайолу, королеву, ельхарку чи як її там теж вивела з себе безрозсудна сцена, і вона затрималася на порозі, щоб пирснути отрутою.

– У вас на прикрасах знайомі символи, – чесно визнав Тир половину правди.

Друга полягала в тому, що дочка лін Артена привертала нездорову увагу, де б вона не з’являлася, тим паче після прямих натяків губернатора, Ромі Матеньро та інших Тир не міг триматися спокійно поряд із нею.

– Це лаорнійський орнамент. – Вайола подивилася з несподіваною серйозністю. – Не думала, що ви цікавитеся історією, інспекторе, особливо спірною. Чиїм роботам надаєте перевагу? Мені подобається монографія Лієра ді Каршита. Він хоча б не вдає, що має вагому доказову базу.

– Час! – страшним голосом крикнув лікар. Ламбе, здається. Вчора він називався кілька разів, та було не до того. – Королева повинна мати совість!

– Я нічого не знаю про Лаорнію, але ці символи колись бачив, – сказав Тир. – Не в книгах. На острові.

– Не може бути! Де? – не повірила Вайола. – Ви впевнені?

– Час іти! – не вгавав Ламбе.

Вона скривилася, проте підібрала поділ, випрямила спину і зробила крок у коридор, де відразу стало надзвичайно тихо.

– Приберіть тут, – буркнув лікар. – Це небезпечно.

Наче Тир збирався тижнями переступати через сіль та скло!

– А з нею що робити? – Джиммі байдуже хитнув Ши Міль. – Вона притомна. Прикидається навіщось.

– Кинь куди-небудь, – хазяйновито розпорядився лікар. – Ненавиджу симулянтів. На що завгодно підуть, аби уникнути віника і совка. Молодь… Ні краплі відповідальності, одні гулянки в голові.

– На стілець! – поспішив уточнити Тир, бачачи, що урлук збирається прилаштувати дівчину в запиленому кутку між діжкою з пожовклим фікусом і повністю забитою картотекою. – У пані Ши Міль слабке здоров’я, вчора вона теж непритомніла. – І нехай материкова гостя тільки посміє заїкнутися, що постраждала в поліції через несприятливу атмосферу чи ще щось! – Ми викличемо їй лікаря і забезпечимо належний догляд.

– А я хто? Мавпа з валізкою? – образився Ламбе.

– Звідки мені знати, як ви себе самоідентифікуєте? – Тир втратив терпіння. – То ви патологоанатом, то, виявляється, лікар… Спробуй здогадайся!

Лікар випнув вгодований живіт і зробив крок уперед.

– Одне іншому не заважає. – Ґудзики на його піджаку натяглися, сорочка вилізла зі штанів і пішла складками. – Я добре роблю свою роботу. До мене нема претензій. Ах ти ж!..

Він наступив елегантною туфлею на округлий шматок банки і втратив рівновагу. Джиммі не підхопив його на руки, як Ши Міль, тому Ламбе довелося схопитися за найближчий стіл і, гримаючи канцелярським приладдям, сповзти на підлогу.

– Що це? – Долоні лікаря потонули у білих кристалах. – Ну і ну!

– Аромати…

– Це! – перебив Ламбе і цапнув великий уламок із випуклими літерами. – Де ви це взяли?

Тир підійшов ближче, підібрав інший шматок.

– А що з ним не так? Банка як банка, у мене мати в таких цукор зберігає.

– З тим – нічого, а цей! – Лікар махнув склом небезпечно близько від колін співрозмовника. – Тут емблема імператорського флоту!

– Ну… Всяке буває. Іноді люди, так би мовити, беруть роботу додому й не повертають назад.

– «В» і «С»! – Ламбе люто пошкріб літери вензеля нігтем. – «Вітер Смерті», корабель під командуванням капітана Тазера Хола, перший помічник – Вірс Жакорель із Шайласа! Що забули ці виродки на Аєрських островах? Як часто вони тут бували?

Сильний порив вітру вдарив у вікно, забриньчав склом. Тир повернувся на звук, а коли знову глянув на лікаря, той уже стояв зі спокійним виглядом. Сумнівного уламка в доступному для огляду просторі не було.