7.4

***

В поліції Шиль не зраділи, і це ще м’яко сказано.

– Дівчино, вам ще не набридло? – покартав її надзвичайно схвильований Ромі Матеньро. – Сьогодні всі на нервах.

– Я хочу заявити про злочин.

– До завтра це не потерпить? Може, я вас просто в «клітці» закрию? – благально запропонував поліцейський секретар.

– Злочин вчинила не я, – з гідністю відповіла Шиль і продемонструвала банку.– Ось! Ука-уку. Я провела облаву з метою виявлення злочинних схем збуту особливо небезпечних наркотиків і отримала незаперечний доказ, – відтарабанила Шиль заздалегідь заготовлене пояснення. – На скільки це потягне?

– На бюджет маленької країни.

– З точки зору закону!

Секретар закотив очі, але швидко опанував себе.

– На п’ятдесят повішень. Пані Ши Міль, ми справді зайняті. Будь ласка, посидіть зі своєю сіллю… тобто з незаперечним доказом у коридорі. Або краще йдіть до зали очікування, там вас ніхто не потурбує. Праворуч, будьте ласкаві, он у ті зелені двері. Та не в сині!

Шиль якраз підняла банку вище, вдивляючись у великі кристали. І справді схоже на сіль… А уку-ука, кажуть, порошок чи рідина. Невже той мерзотник обдурив? Зрозумів, що покупчиня не розуміється на товарі, і підсунув ніщо? Який сором… Тепер усі почнуть хихикати за спиною. А хіба Шиль винна, що ніколи в житті не бачила нічого кримінального?

– Не туди! – відчайдушним шепотом вигукнув Ромі Матеньро.

– Вибачте, що? – Двері відчинилися легко, без скрипу, ніби були змащені нещодавно. – Перепрошую, я задумалася.

– Вже нічого, – потойбічним тоном сказав секретар.

Шиль насторожилася і потягла двері назад, щоби прочитати табличку.

– Старший інспектор Ойлаф, – розібрала потьмянілі літери. – І він на місці, я чую всередині голоси. Чому ви мене до нього не пускаєте? Навіть якщо це, – розгойдувати банку було важко, – не доказ, то я все ж таки можу дати важливі свідчення. Я хочу допомогти у розкритті злочину!

– Дівчино, тепер це кабінет інспектора Тира.

Даремно Ромі Матеньро це сказав. Якщо до його слів Шиль трохи сумнівалася і сильно бентежилася, то з новою інформацією завдання стало простішим. Тирішер Тир – ввічливий і слухняний юнак, він не встоїть перед чарівністю Ши Міль. Треба трохи натиснути, й інспектор здасться, послухається як миленький, а коли успішного результату буде досягнуто, Тир відчуватиме вдячність за допомогу.

Проблема полягала в тому, що увагою поліцейського повністю заволоділа інша – якась жінка, що стояла спиною до входу і з цікавістю розглядала настінну мапу міста, зроблену вручну, з високою деталізацією та позначками.

Інспектор не зводив з неї очей. З жінки, не з карти! Та якби прямо зараз урлуки пішли на штурм, Тирішер Тир це б проморгав!

Він стежив за кожним рухом своєї гості, часто ковтав слину і смикав манжети форми як ненормальний. На його скронях блищали крапельки поту, кадик нервово ходив туди-сюди, ніздрі ворушились як у дикуна, погляд був затуманений, переповнений мріями… Напевно непристойними – такими, як сама відвідувачка, жінка з найглибшого морального дна суспільства. Може, вона й не повія, але в жодному достойному домі її не прийняли б. Це ж треба вирядитися так зухвало, та ще й удень!

Вузьке багряно-червоне плаття до підлоги, але бічні розрізи сягають майже колін. На спині шнурівка, і видно, що під нею голе тіло. Руки теж оголені, але вкриті широкими браслетами. Жахливий несмак! На шиї щось масивне, явно не із сучасних колекцій. Волосся заплетене в косу і прикрашене такою кількістю золота, що навіть колір не розрізняється. Яке ж міщанство!

– Інспекторе, чи не могли б ви приділити мені кілька хвилин? – голосно запитала Шиль.

Тир здригнувся, повільно вказав на двері.

– Вийдіть, – промовив крижаним тоном.

– Та хай заходить, – відмахнулася його гостя. – Це мені вже час нести добре і вічне… тьху ти, ельхарську владу в народні маси. Інспекторе, тільки не забудьте, гаразд? Я використала б урлуків, але вони не годяться для цієї роботи. Пошліть когось перевірити, чи справді Юньчик-кур’єр міг пограбувати вдову Рахентен між першою та другою годиною ночі, а о четвертій ранку бігати в порту. Її вілла далеко, дорога до міста йде вгору… І опитайте старих співробітників щодо велосипеда. Пам’ятається, Юньчик із ним не розставався, але в його справі про це ні слова.

Знайомий голос. У Шиль він асоціювався з туманом у думках від наливки Толи. Ця розпусна жінка приходила вчора в будинок лін Артенів?

– Буде зроблено, ва…

– …йола, – різко обірвала вона інспектора. – Раджу звикати і не дратувати мене дурницями. Як ваша голова? – звернулася до Шиль зі співчутливою усмішкою. – Сподіваюся, вранці Тола вас чимось підлікувала?

– Ва… Йола? Вайола? Вайола лін Артен? – Це не могло бути правдою. Дочки начальників поліції не поводяться так… так… Та на таке й слів пристойних у словнику немає! – Це ви?

– Робоча уніформа, – пролунало із зітханням. – Становище зобов’язує. Трохи поблищу людям в очі й відкладу це золоте ярмо до чергового планового явлення народу. Що тут у вас? Ароматична сіль Сірого Чу? Ммм… Як же мені не вистачало його контрабанди! У звичайних магазинах зовсім не те.