7.3

***

У крамничці Сірого Чу було порожньо. Воно й не дивно – все місто ніби збожеволіло і помчало дивитися на ельхарців. Навіть люди похилого віку шкутильгали в напрямку головного майдану. Шиль єдина рухалася проти потоку людей і почувалася білою вороною.

Здавалося, всі косяться на неї з підозрою. Як можна поспішати у своїх справах у такий особливий день? Напевно, така дивна особа планує щось злочинне, про що пристойні люди навіть не думають. Якщо станеться якийсь інцидент, будь-хто вкаже на Шиль.

– Зачинено, – буркнув прищавий підліток у коротких штанях і блискучому піджаку, навішуючи на двері крамниці масивний замок. – Немає батька. На зустрічі з королевою, – прозвучало гордо. – На особистій зустрічі, якщо ви розумієте, про що я. Завтра приходьте.

– Але ж ви є?

– А вам хіба брязкальця треба? Ні? Ну, по вас і видно, дамочко. Я тільки цяцьками торгую, по серйозний товар звертайтеся до батька.

– Що у нього є? – зробила ще одну спробу Шиль.

– Золото, срібло, камінці… – занудно перерахував хлопчина, всім своїм виглядом висловлюючи бажання якнайшвидше попрощатися. – Щось справді цінне дістаємо на замовлення за передоплатою.

– А ще?

– Перлів поки немає.

– Окрім прикрас. – Шиль навіть підморгнула, щоб її зрозуміли правильно. – Інші речі? Дуже потрібні в наш час! Такі… Емм… – Вона зобразила руками розмір паперу для документів. – Спеціальні штуки, без яких пристойній дівчині не потрапити на гарну роботу.

– Товар для… Умм… Для особистої безпеки? – незрозуміло чому розсміявся підліток і з жалем оглянув ключ, явно не маючи бажання повертатися в крамницю. – В Ілесії це незаконно. – Втім, його цей факт явно не хвилював. – Штраф десять леосів, ми їх зразу до ціни додаємо

– Так! Саме так! – Яке щастя, що люди такі кмітливі й розуміють усе з першого слова! – Незаконно, але для безпеки!

– Кажуть, Ельхарія їх дозволить і ціни помітно впадуть. Якщо вам не горить, не поспішайте з покупкою.

Ого, тож у Ельхарії зовсім погано з населенням… Подумати тільки, вона збирається продавати паспорти!

– Але мені терміново. Справа життя та смерті! Я добре заплачу.

– Зачекайте. – Хлопець відвернувся, тому що до нього підійшов худий підручний із крамниці його ж батька і, мерзотно хихикаючи, зашепотів щось на вухо. – Немає в наявності, – заявив врешті зовсім іншим тоном. – Усе, як завжди, розібрали, привезуть за кілька тижнів. – Голос нахаби швидко змінювався. – Можу відсипати уку-ука, щоб чекати було веселіше. Дуже якісний товар, постачальник десять років на ринку, жодних нарікань. Даонь за пакетик, вистачає на три рази. Цікавить?

«Якщо я розкрию справу про наркотики, то справлю гарне враження на лін Артена, а якщо Ельхарія почне торгувати документами, мені не знадобиться допомога Сірого Чу», – розсудила Шиль, але намисто вирішила все ж таки притримати – зняла перстень.

– Скільки за це дасте?

– Хвилинку.

Підліток повернувся в крамницю і виніс звідти велику скляну ємність, наповнену чимось білим і сипучим.

– Квитанція потрібна? – спитав глузливо.

– А можна? – не повірила Шиль.

– Найкращим клієнтам – елітний сервіс! – До ємності додався папірець із датою купівлі, довгою назвою товару, його вагою та підписом продавця. – Тримайте, не загубіть, гарного дня.

«Чи маю я зробити цивільний арешт прямо зараз, чи краще віднести доказ у поліцію?» – не могла визначитися Шиль.

Тим часом хлопець повісив замок назад і зник, штовхнувши наостанок урну для сміття.

– Ой! Ви забули плату!

Але підлітка вже не було.

Який роззява! Не дивно, що Сірий Чу не довіряє йому цінні продажі. Зате тепер шлях один: до справедливості та слави.

Шиль уважно оглянула банку. Товсті стінки з опуклим вензелем, зверху – обмотана міцною ниткою тканина, всередині – білі кристали. На вигляд точно наркотики. Он навіть на квитанції такі каракулі, якими нічого доброго не напишеш.

«В» і «С»… Під ними схрещені шпаги, над ними корона… Що б це означало? Корона – держава, шпага – військові, а літери? Може, військовий завод?

Дурниці. Значення має вміст, а не тара. Банку могли взяти на будь-якому смітнику.