7.2

***

Шиль спала як убита, бо наливка Толи виявилася просто неймовірною. Та й хіба можна було не пити келих за келихом, якщо навпроти сидів Джиммі і багатообіцяюче посміхався? Той самий Джиммі, який урлук і якого відрекомендували як помічника Вайоли, чудового хлопця!

Навколо розмовляли без перепочинку, ділилися враженнями і насідали з питаннями на, власне, Вайолу – різку жінку з молодим обличчям і білими пасмами у волоссі. Справа йшла до грандіозного скандалу, але Шиль не дослухалася. Вона дивилася на Джиммі, ковтала наливку як воду і насолоджувалася порожнечею в голові доти, доки не відчула щокою салат.

Що сталося пізніше, свідомість милостиво приховала, проте вранці принцеса Шиліміель виявила себе в саду з великою черепахою під головою і якоюсь пухнастою твариною в ногах. Зовнішністю та істота нагадувала бобра, розмірами – худу свиню, поведінкою – собаку. З «кишені» на її животі виглядали допитливі носаті мордочки і ловили довгими язиками повільних плодових мушок.

Шиль не злякалася. Її нутрощі рвалися на волю, мозок ніби складався з розрізнених шматочків мозаїки, кожен м’яз болів, у роті розливалося токсичне озеро хімічних відходів… На тлі цього будь-яка галюцинація – дрібниця.

– О! Госте! Ти коли це з гамака встигла випасти?

Голос хатньої робітниці пройшовся нервами як напилок по склу. Шиль стиснула голову долонями, перечікуючи гуркіт барабанів у вухах, зиркнула на натягнутий між двома шовковицями гамак і зойкнула, коли від сонячних променів засльозилися очі.

– Об Матільду ​​стукнулася? – продовжувала Тола, швидко наближаючись. – Нічого страшного, у неї міцний панцир.

– Що я тут роблю? – прошепотіла Шиль, невпевненими рухами обмацуючи ґулю на лобі.

– Провітрюєшся. Ти губернатору онуків пообіцяла, а потім погодилася і на синів, тому лін Артен від гріха подалі розігнав усіх по домівках, а лікар Ламбе порадив відправити тебе на свіже повітря. Хочеш холодної води? Дуже бадьорить.

– Я?!

Тола штовхнула боброподібну тварину, і та втекла з обуреним хрипом.

– Та ніхто тебе не засуджує, ді Емшис будь-кому задурить голову, натура в нього така. Ходімо снідати.

Шиль подумки завила. Вчора хатня робітниця веселилася найбільше, але зараз на її рум’яному обличчі не було й тіні похмільних мук.

– Я… Що я… Де я…

– Ой, не страждай мені тут, госте, ніхто на твою честь не зазіхав. Тебе Джиммі випроводив.

– Дж… Джиммі?! – від обурення Шиль почала заїкатися. – У якому сенсі Джиммі?

Тола хитнула гамак, проганяючи деревну ящірку, що вмостилася в ньому.

– В тому, що він урлук, йому твої принади нецікаві. Напевно. А ще він єдиний твердо тримався на ногах. Слухай, а й справді… Хто-небудь взагалі знає, як у них там усе влаштовано? Хм… Треба якось перевірити. То йдеш снідати?

Шиль нудило від однієї лише думки про їжу, тому вона заперечливо похитала головою і повільно попрямувала до будинку. Біля кухні спіткнулася об забутий кимось металевий кухоль, але не зупинилася, щоб його підняти, – пішла прямо у ванну кімнату.

– Гарячої води немає! – крикнула вслід Тола. – Всю вилили за ранок! Гей, госте! Гей! На королеву дивитися підеш? Я тобі знайшла сукню, якщо надумаєш. Допомога потрібна?

Шиль мовчки зачинила двері й засунула руки під кран, насолоджуючись прохолодою.

– Госте… Ти це… Вибач. – Хатня робітниця не змусила себе чекати і безцеремонно притулилася до стіни коридору. – Ну, за мамку твою. Хто ж знав, що лін Артен не псих? Я як Вайолу на порозі побачила, подумала, уку-ука в юшку сипнула замість лаврового листя.

– А що з нею сталося?

Розповідала Тола багатослівно і плутано, проте основи Шиль схопила і вкотре подумала, що треба покинути цей будинок якнайшвидше.

– Привид справжній? – запитала те, що хвилювало не менше, ніж сам факт близької присутності місця злочину.

– Та як сказати… – зам’ялася співрозмовниця. – Його ніхто не бачив, крім Уграна Зорянонародженого, та й то здалеку. Це приїжджий медіум, його лін Артен і близько до садиби не підпускає. Але їсти й шарлатанам треба, тож про нашу примару навіть у газетах писали. Госте, ти ж на церемонію не збираєшся, га? А я хочу сходити. Погодуйся сама, добре? Але не пускай Фамку на кухню! Крандаїлицю не пускай, зрозуміло тобі?

– Не буду. – Шиль збиралася лежати пластом і не ворушитися. – Жодних крандаїлиць.

– От і гаразд. Не нудьгуй!

Нарешті Тола забралася додому. Яке полегшення! Від її пронизливого голосу розколювалася голова, потік інформації засмічував мозок і гальмував розумовий процес. Убивство, королева, медіум… Все плуталося, не хотіло впорядковуватися і розкладатися на полички.

Пізніше. Не зараз. Розуміння того, що тут діється, прийде згодом, а поки є терміновіші, ще вчора вирішені справи.

Джиммі ясно дав зрозуміти, що не хоче викриття принцеси. Єдина загроза з його боку – смерть, щоб зовсім не було проблем. Отже, треба зробити так, щоб це стало і невигідно, і важко здійснити.

Злегка освіжившись, Шиль вирушила до кімнати. Десь у саквояжі лежала настоянка від головного болю. Потрібно повернути собі здатність ясно мислити і, доки місто зайняте якимись церемоніями, подбати про своє майбутнє.