Розділ 7.1. Аєрська гостинність

Шиль уважно оглянула простору камеру, звідки заради неї викинули якогось нервового типа в модному одязі, і залишилася задоволена. Кам’яні стіни, ні натяку на вікно, товсті ґрати, крізь які видно чергового, навісний замок… Одним словом, гарне укриття. Ні людина, ні урлук не пробереться сюди непоміченим.

Щоправда, ситуація була далека від комфорту. Тверда лава не спонукала до відпочинку, незрозуміле відро в кутку викликало бентежні питання, дикі очі людей у формі, що проходили повз, змушували червоніти і ховати погляд.

Принцеса Шиліміель у «клітці», подумати тільки! Таке не могли уявити навіть найзатятіші противники імператорської влади.

Коли стемніло, Шиль випустили у вбиральню і не пустили назад, мотивуючи це тим, що відділок зачиняється, службовці розходяться додому, а черговий мріє хоч годину побути на весіллі свого друга з моргу.

– Пані Ши Міль, ви вже не ображайтесь, але я стара людина, давно на пенсії, мені ваше схвалення ні до чого, – заявив і поштивий секретар Ромі Матеньро, якому не пощастило затриматися допізна. – Особисті стосунки з інспектором Тиром з’ясовуйте завтра зранку, а поки йдіть додому, вас уже зачекалися.

– Хто?

– Ваш знайомий Джиммі Перший, дав же бог прізвище… До побачення!

Шиль забилася в камеру і присягнулася, що й кроку звідти не ступить, поки її не оформлять за всіма правилами, не засудять і не пошлють кудись на край світу на плантації очерету.

– Дівчино, вам навіть штраф не випишуть, – втомлено зітхнув секретар. – Чого ви домагаєтесь? Так боїтеся привида лін Артенів, що готові ночувати тут, поряд із павуками-мишоїдами?

– Так! – вчепилася Шиль за нову можливість. – Дуже боюсь!

– Але ж ви розумієте, що це вигадки? – терпляче продовжував Ромі Матеньро. – Ви освічені, на вас немає релігійних символів… Навіщо ця вистава?

– У тому будинку когось убили! – Не з’явилися ж чутки просто так? – Я не можу в ньому бути! Мені страшно! Начальник поліції такий добрий до мене… – Шиль імпровізувала на ходу. – Як йому зізнатися, що я божеволію від однієї думки про те, що… що… – Та що ж вигадати досить вагоме?! – Що…

– Що поряд жорстоко позбавили когось життя? – з розумінням підказав секретар. – Ви маєте рацію, лін Артени не побачать у цьому проблеми. Не турбуйтеся, завтра я поговорю з начальником, а сьогодні, на жаль, доведеться потерпіти. Йдіть, пані Ши Міль, бо він прийде по вас сам. Ви ж не думаєте, що Каял лін Артен дозволить своїй гості залишитися на ніч у «клітці»?

Шиль збиралася впиратися, скільки вистачить сил, але з’ясувалося, що Ромі Матеньро не помилився. Начальник поліції прибув по неї особисто, і знайти адекватні аргументи для цієї людини вона не зуміла.

– Ну чого вам не вистачає? – запитав він без докору. – Ви ж розумна розважлива дівчина. Навіщо провокувати інспектора Тира, а потім іти на принцип? Ми тут зірок з неба не хапаємо, але робимо свою роботу на совість. Через вашу примху довелося відпустити важливого підозрюваного, Ши Міль. За ніч він може втекти, чи загинути, чи отримати хабар, чи продумати брехливу історію. Що вам дала ця забаганка? Відчуття переваги? А поліції це завдало зайвого клопоту.

– Інспектор відпустив того дивного чоловіка, щоб за ним простежити, – заперечила Шиль, ледве утримуючись, щоб не лизнути обпечений палець. Чомусь він почав свербіти, і це було просто нестерпно! – Я чула, як він наказав патрульному на ім’я Піт очей не спускати з шарлатана, а вранці тягнути його назад.

– Гаразд. Але на місці медіума міг бути вбивця, ґвалтівник, та хоч звичайний наркоман. Їх би не випустили, ясна річ, проте інспектору довелося б перевести їх у підвал, і дорогою хтось напав би на нього, убив би, утік би, скоїв би злочин. А все через що?

– Я ж сиділа у жіночій камері! Поруч була порожня!

– Ви сиділи у єдиній справній камері. У сусідній не вистачає дверей. Не помітили?

– А що сталося з дверима?

– Вкрали. То ви поясните, у чому причина вашої дивної поведінки?

«Медіум-шарлатан. Вбивство в будинку лін Артена. І ще одне сьогодні. Треба запам’ятати і використати», – подумки перелічила Шиль.

– Я хотіла… Умм… Хотіла потрапити сюди, щоб… Емм… – На очі потрапив агітаційний плакат зі стіни, і рішення сяйнуло миттю. – Щоб побачити тонкощі вашої роботи зсередини. Я збираюся подати заяву і прийти на співбесіду. – Ось тобі, Джиммі! Принцесу зі значком ти не закопаєш безкарно! – Сподіваюся, ви не проти. Це ціна всього мого життя. Перепрошую, мета. Мета всього мого життя.

– А як же лекції? – слабко заперечив начальник. – Вам за них заплатять, не сумнівайтеся.

– Я хочу приносити користь людям! – проникливо запевнила Шиль, радіючи, що хоч якісь незрозумілі лекції тепер не проблема. – І взагалі, у вас поки що неповна команда. Буду рада стати її частиною, служити закону і захищати порядок зі зброєю в руках!

«Тільки цього мені й не вистачало», – читалося в сумних очах лін Артена.

– Подавайте документи, ми розглядаємо всі заяви, – приречено сказав він. – Про дату співбесіди буде повідомлено пізніше, зброя видається лише після проходження шестимісячних курсів та успішного складання іспитів. Бажаю удачі.