5.3

***

Невеликий натовп на площі Імператора Даошина було видно здалеку. Його основою стали старенькі сестри Плац, причому всі семеро, що прикрашали своєю присутністю будь-який публічний скандал. Їхню квітчасту зграю розбавляли два спітнілі вантажники з продуктової крамнички, сонний двірник і якийсь приїжджий чоловік із категорії тих, хто скрізь пхає свого носа, а потім дивується, чому на ньому місця живого немає.

Основне дійство відбувалося за великими заґратованими вітринами магазина Сірого Чу, що спеціалізувався на біжутерії, дешевих ювелірних прикрасах та «мільйоні дрібниць для садиби та сім’ї», як обіцяла щотижнева реклама в «Аєрському віснику».

Поки Тир підійшов до входу, головні учасники події з криками та трагічним заламуванням рук перемістилися на спекотну площу, і зацікавленість глядачів посилилася.

– Це злодійка! – повторював огрядний Чу, намагаючись одночасно переслідувати злочинницю і не виходити за межі тіні від даху. – Тримайте її, люди добрі!

Ні натовп, ні схожий на волохату тріску рудий помічник торговця на подвиги не спішили, і Чу залишалося лише стогнати, хоча від дівчини в задушливій чорній сукні, обличчя якої приховувала густа вуаль, його відокремлювали два кроки, не більше.

– Інспекторе! Ви мені й потрібні! Я затримав злодійку!

Сірий Чу грався із податками, любив контрафакт і регулярно звинувачувався в чіплянні до жінок. У поліції його не витримували. Від одного вигляду випещеної самовдоволеної пики, обрамленої густими бакенбардами і плямистою борідкою, у Тира свербіли кулаки. Хотілося підвісити шахраюватого торгаша на його ж підтяжках і перетворити на боксерську грушу! Тим паче, опонентку торговця було легко впізнати. Навряд чи гостя з материка Ши Міль заробляла на життя злодійством.

– Докази є, Чу? Чи як завжди: всі погані, а ви герой? Розпустили руки, злякалися звинувачень і кинулися в атаку першим?

Сірий Чу ображено надув товсті губи і демонстративно помахав гарним намистом.

– Вона, – вказав на дівчину, що безуспішно намагалася приховати обпечений мізинець правої руки і розсип червоних крапок як від бризок киплячої олії на тильній стороні долоні, – хотіла продати це за тисячну частину справжньої вартості, – проголосив із обуренням. – Чорні краолінські перли! Не підробка! Скарб!

– Ну і?..

– Це не може належати їй! Воно крадене!

– Це моє! – підскочила Шиль. – Подарунок! Від людини, яку я ненавиджу! Мені не треба багато! Тільки на… на… на життя!

– Це її, – повторив Тир. – Подарунок. Вона може робити з ним будь-що, навіть викинути в гній. Не бажаєте купувати – так і скажіть.

Сірий Чу схопився за груди, погано приховані чудернацьким смугастим піджаком без ґудзиків і сорочкою-сіточкою.

– Інспекторе! Та якби я заплатив за це, – намисто описало півколо, – сто даонів, ви б самі заарештували мене за шахрайство!

– Ну, ви ж не заплатили. Нема про що хвилюватися. Повертаєте дівчині її власність, вибачаєтесь і розходимося, так?

– Ні! – Продавець аж притопнув. – Якщо все гаразд, я купую! Сто! Як домовлялися!

Тир грубо вирвав намисто з його лап. В останню мить здалося, що Чу не відпустить і нитка розірветься на втіху натовпу, але обійшлося: торгаш і справді не хотів проблем.

– Пані лекторко! – Великі чорні перлини чудово виглядали в маленьких долонях Шиль, і навіть легкий запашок гару не заважав гості з материка бути чарівною. – Якщо вам нема на що жити, зверніться в управління по аванс, а не влаштовуйте концерти. І взагалі, раджу покласти цінності в банк на збереження, якщо ви зволили сповістити про них усіх підряд.

Шиль войовничо задерла підборіддя, явно збираючись обстоювати своє законне право на немислимі дурниці, але раптом стала біліша за власний мереживний комірець і впустила намисто.

– О ні… – прошепотіла, лякаючи оточення застиглим поглядом. – Тільки не це…

Тир швидко пробіг очима по натовпу, вишукуючи того, хто налякав Шиль. Сестри Плац, вантажники, двірник, якісь дівчатка-підлітки… І підозрілий чоловік не з місцевих. Він був прямо перед напівнепритомною Ши Міль і задоволено скалився їй в обличчя.

Вік? Двадцять п’ять чи трохи більше.

Зовнішність? Нічого примітного. Квадратна щелепа, тонкі губи, високі вилиці, прямі світлі брови, широкий лоб, глибоко посаджені очі, дуже коротке сіре волосся і притиснуті до голови вуха.

Особливі прикмети? Неприродно гладка і ніжна як для чоловіка шкіра.

Одяг? Штани з грубої тканини, чорна сорочка, шкіряний жилет… Взуття казенного зразка, на ремені пряжка – справжній витвір мистецтва, капелюх висить на шнурку за плечима.

Зброї не видно, гаманця теж.

Тир підняв намисто, повісив на шию Шиль.

– Знаєте його? – вказав на невідомого. – Гей! Я звертаюся до вас.

– Вперше бачу, – пролепетала вона очевидну брехню.

Посмішка приїжджого типа стала ще ширшою.

– Він вам погрожував? – наполягав Тир. – Обіцяю, поліція Аєрських островів зможе вас захистити.