5.2

Отже, одного ясного ранку відома своїми дивацтвами Вайола не спустилася до сніданку, хоч це нікого й не здивувало – вона могла провести ніч на даху, займаючись псевдонауковою маячнею. Обід дівчина теж пропустила, так само як і вечерю, тому хатня робітниця Тола Карлой зазирнула в її кімнату і знайшла там мертвого Астора ді Емшиса.

Поліція виявила сліди боротьби, любовні листи та шокуюче щиросердне зізнання. На перший погляд усе було очевидно, проте ні Каял лін Артен, ні Отіс ді Емшис не хотіли з цим миритися, хоча пліток і звинувачень розійшлося багато.

Незабаром сумніви підтвердились.

По-перше, на місці злочину залишилися два набори відбитків пальців, які не належали ні жертві, ні підозрюваній, ні начальнику поліції, ні Толі. Ці відбитки вже були у картотеці й допомогли ідентифікувати двох частих гостей в’язниці. Їх оголосили у розшук.

По-друге, було проаналізовано нечисленні листи, написані Вайолою. Зазвичай вони займали менше чверті аркуша і не відрізнялися ні образністю, ні емоційністю, ні красою мови. З цього стало ясно: багатосторінкове послання у стилі рубрики «Сентиментальні історії» «Аєрського вісника» дівчина писала або під диктування добре освіченої людини (підозрювані не відповідали такому типажу), або склала сама, зашифрувавши в ньому інформацію (усі знаючі люди стверджували, що це якраз у дусі Вайоли, але розшифрувати зізнання не вдалося й досі).

Поліція землю рила і за рік вийшла на вбивць. Вони довго не відпиралися. За їхніми словами, їм щедро заплатили за смерть Вайоли лін Артен. Замовлення надійшло анонімно, через абонентську скриньку, зареєстровану на вигадане ім’я. Злочинці пробралися до будинку, щоб розправитися з дівчиною, але натрапили на Астора ді Емшиса.

Спочатку вони клялися, що й пальцем не чіпали Астора – навпаки, втекли, ледь його побачивши, перенесли злочин на більш вдалий день. Це ж син губернатора! Ді Емшис-старший за нього шкуру здере, сіллю натре і назад натягне.

Один із затриманих помер під час допиту від серцевого нападу, причому це сталося в присутності губернатора. Другий, очевидно, зрозумів, що жартувати з ним не будуть, і виклав щиросердне зізнання: мовляв, у запалі боротьби Астор абсолютно випадково отримав несумісні з життям поранення. Лиходії зрозуміли, що за смерть сина губернатор розіпне їх на місці, та й розчарований замовник вимагатиме гроші назад, тому залягли на дно.

З дочкою начальника поліції вони не перетиналися, щодо цього обидва негідники були непохитними. Якби не поклик заманливої стежини грабежів і пристрасть до уку-ука, вони просиділи б у глушині ще довше, але деякі пориви були їм непідвладні.

Злочинець, що розговорився, довго не протримався – наклав на себе руки прямо в камері.

Його зізнання ще більше заплутало справу про зникнення Вайоли лін Артен. Лунали версії щодо втечі, але згодом вони вщухли. Сімнадцятирічна дівчина могла злякатися і втекти з місця злочину, а потім ховатися день, тиждень, хай навіть місяць, але не десять років!

Найімовірніше, її змусили направити слідство хибним шляхом, викрали та вбили. Хто? Або замовник, або найнята ним про всяк випадок друга група негідників. До сьогодні це був абсолютний глухий кут, до того ж і губернатор, і начальник поліції розшукували живу Вайолу, чим сильно заважали розслідуванню.

Хтось діяв дуже обережно, і все ж таки зробив помилку. Тир майже не сумнівався: Єн Ігорес загинув не через вкрадені коштовності. Випадково чи навмисно він дізнався про те, що коштувало йому життя. Ромі Матеньро має рацію: дата на газеті нічого не варта.

Це була ниточка. Нехай і дуже тонка, тонша за осіннє павутиння, але після нескінченного «ніхто нічого не бачив і не чув, справа безнадійна» Тир охоче вхопився б за будь-яку соломинку.

«Вдова, друзі Єна та бабка Клю. – Список намічався не надто довгий. – Погано, що не можна поговорити зі свідками з порту. Вони обоє ілеські офіцери, сюди не повернуться і запит їм не пошлеш… Капітан Тазер Хол і перший помічник Вірс Жакорель. Листа написати, чи як? Хоча навіщо турбувати людей? Їхні свідчення дані під присягою і не підлягають сумніву. Це ж імператорський флот… Честь понад усе. Стривайте! – Тира накрило настільки шаленою ідеєю, що він ледь не впав зі стільця. – Єн Ігорес був аж такий дурний, що просився на військове судно як пасажир? Він, сумнівний хлопець, показував дорогі жіночі прикраси, але його не затримали? І відповідального за справу це не насторожило? Хто тут розписався? О, старший інспектор Ойлаф. Хто б сумнівався».

– Дурня. Просто якась дурня, – пробурмотів Тир, злісно розгладжуючи аркуші підсумкового звіту. – Поки лін Артен страждав через доньку і ворогував із губернатором, інспектор Ойлаф набивав собі рейтинг. Ненавиджу цього виродка-кар’єриста! Вибачте.

У поглядах деяких колег читалося недвозначне: «Єдиний виродок тут – це ти», але Тир давно позбавився бажання пристрелити кожного, хто зневажливо ставився до байстрюків. Переріс… Це спочатку було важко.

Жив собі Тирішер Тир, грався і навчався, виховувався мамою, дідусем і двоюрідним дядьком, про батька звик не питати, але одного мерзенного дня побачив на порозі свого будинку Отіса ді Емшиса з лагідною усмішкою і розкритими обіймами.

З’ясувалося, що обожнюваний законний син губернатора мертвий, інших вони з дружиною-алкоголічкою не мають, тому ді Емшис вирішив обдарувати увагою другосортного сина – того, про якого не згадував тринадцять років.