Розділ 5.1. Непристойна поведінка

Тира завалило паперовою роботою, тому що старший інспектор Ойлаф пішов демонстративно, з гаслом: «Ви надто добрі, щоб поскаржитися на мене ельхарцям, то ось вам дуля, невдахи!», ще й забрав спільну банку з чаєм, тож дільниця вважала своїм обов’язком облишити все і натхненно перемивати йому кістки.

Лін Артен на роботі не з’являвся. Ефективно вплинути на співробітників не було кому, а необхідність звітувати перед Ельхарією наближалася зі швидкістю риби-клі, яка відчула кров.

З’ясувалося, що заповнювати бланки і писати давним-давно прострочені звіти не так цікаво, як слухати міркування дивака-лікаря і спостерігати за тою приїжджою, що не зволила назвати своє ім’я. За кілька годин Тира це дістало настільки, що він прикрився від колег стосами паперів і уткнувся у стару справу – справжнє розслідування зі вбивством (і не одним), викраденням, любовною історією, наклепом, гучним арештом та іншими захопливими елементами.

Ці коробки десять років припадали пилом на полиці інспектора Ойлафа і мали безпосередній стосунок до сьогоднішньої знахідки, але мудрий поліцейський секретар Ромі Матеньро порадив ознайомитися з ними пізніше, у вільний час.

Навряд чи ельхарську комісію зацікавить настільки давній злочин і навряд чи вона вимагатиме терміновий звіт про знахідку на городі бабці Клю, а ось останні рік чи два мають виглядати ідеально хоча б на папері.

Тир ненавидів себе за хлоп’яцтво і збирався не йти додому, поки документація не стане вилизаною, але шило в одному місці заважало зосередитися на нагальних проблемах і вимагало пірнути з головою у справи давно минулих днів, а там хай буде, що буде.

«Однак нічого хорошого не намічається, особливо від цієї, з урлуками. Дивиться зверхньо, ​​ні здрастуйте, ні до побачення… Відразу видно, що змія підколодна, на чужому горбі звикла виїжджати. Така причепиться до будь-якої дрібниці, аби лише вислужитися. А сама вона хто без чаклунів? Порожнє місце!» – виправдовувався перед собою Тир.

І взагалі, до завтра ще довго. Все встигнеться. Це магія останньої ночі перед іспитом, вона завжди спрацьовує.

– Інспекторе! Там справді Юньчик-кур’єр? – перервав думки Тира Ромі Матеньро, що застав ще попередника лін Артена, а тому мав негласне право лізти у справи й роздавати повчання. Найчастіше корисні, але іноді це дратувало неймовірно. – А казали, він вкрав скриньку з коштовностями у вдови Рахентен і втік із контрабандистами на материк. Спритний був хлопчина. Ні читати, ні писати не вмів, зате нюхом чув, де можна поживитися.

Поліцейський секретар давно розміняв шостий десяток, але був рухливий і намагався встигнути скрізь. Ніхто краще за нього не вмів залагоджувати конфлікти, що стались на ґрунті нісенітниці.

Він носив чепурні білі костюми, полюбляв капелюхи з широкими крисами і гостроносі лаковані туфлі, зневажав краватки і обожнював свій золотий годинник на ланцюжку – подарунок сім’ї на честь його прощання зі слизькою доріжкою. Куди вона вела, історія замовчувала, проте якось промайнула чутка, що Ромі Матеньро кілька років був піратом у Мейнському морі.

– Юньчика шукали не надто старанно, – нейтрально зауважив Тир. – Я читав рапорти. Амада Рахентен, вісімнадцятирічна вдова банкіра Омаса Рахентена, що за три місяці до цього помер від інсульту у віці сімдесяти шести років, звинуватила кур’єра Єна Ігореса у крадіжці коштовностей на суму сто тисяч даонів. Підозрюваного бачили у порту. Двоє свідків… там помітка, що вони заслуговують на довіру… Так ось, двоє свідків повідомили, що якийсь юнак намагався знайти попутний корабель і пропонував замість плати ювелірні прикраси. Опис збігався. Поліція вирішила, що врешті-решт Юньчик із кимось домовився, розіслала запити в найближчі порти і забула про нього, бо наступного дня почалося важливіше розслідування.

Товстий ніс секретаря зморщився, кінчики губ опустилися вниз.

– Єн… Він був хлопчиськом, постійно бавився зі своєю собачкою. Гарненький такий хлопчина, балакучий… Газети нам доставляв і завжди питав, чи не сидить у «клітці» хтось важливий. Це щоб збігати до родичів із новиною і заслужити матеріальну подяку. До дев’ятнадцятиріччя місяць не дожив. Хм… Але ж у нього не знайшли цінних речей. Що думаєте?

– Що його вбили через вкрадене? – припустив Тир. – Можливо. Єн показував прикраси в порту, а там багато жадібної наволочі. Але чому тіло не скинули у море з каменем на шиї? Це простіше, ніж іти на город бабці Клю.

– Залежить від того, де вбили, – заперечив Ромі Матеньро. – Тягти труп через усе місто ризиковано, а бабка Клю провела той рік у психіатричній лікарні Діона. І, це… Як гадаєте, Юньчик-кур’єр міг побачити щось підозріле біля будинку лін Артена? Все-таки він упокоївся неподалік, і не факт, що до вбивства Астора, а не після… Не подобаються мені такі збіги. Та й шматок газети – ненадійний доказ. До речі! Офіційну зустріч із представниками Ельхарії призначено на завтра, – різко змінив тему секретар. – Я чув, спочатку нічого не поміняють. Королева хоче оцінити ефективність нинішнього управління, хе-хе… Вранці губернатор зжене всіх на урочисту зустріч. Позичити вам пристойний костюм, інспекторе?

– Я на службі, – спалахнув рум’янцем Тир. – Форми достатньо.

– Даремно відмовляєтесь. – Чорні очі Ромі Матеньро хитро блиснули. – Скоро королева перестане бути королевою, зате отримає Аєрські острови в особисту власність і збереже прихильність короля Айлона. Має ж хтось утішити її після розлучення, хіба ні? А ви, певен, її тип чоловіків.