4.3

У порожньому особняку кожен звук віддавався луною, від потойбічних скрипів і шарудіння йшов мороз поза спиною.

Шиль навшпиньки подолала вестибюль і шмигнула у відведену їй кімнату. Швидше, треба все встигнути і не зганьбитися! Досить і того, що з мокрого одягу та взуття натекла вода, застигла неохайними калюжками на старому паркеті. Принцеса Шиліміель має поводитися гідно.

Невеликий годинник, що подорожував у саквояжі, розбився, не витримавши труднощів транспортування. Десь у будинку приглушено цокали інші, але Шиль не наважилася їх шукати.

Після потяга і морської поїздки в неї залишився всього один комплект чистого одягу, і це спричиняло не менше занепокоєння, ніж наближення обіду в компанії людини, від доброго ставлення якої залежало все.

«Ванна кімната. Я повинна!» – хоробро вирішила Шиль і, переконавшись, що ні в особняку, ні на подвір’ї, ні в найближчому просторі вулиці нікого немає, вирушила підкорювати чергову смугу перешкод.

Пам’ятаючи про кухню, вона завбачливо не чіпала воду, і лише переконавшись, що пари нема, обережно перевірила температуру.

Ідеально! Як у ілеській заміській резиденції! Удача нарешті зглянулася!

Поки ванна наповнювалася до країв, Шиль ще раз обійшла периметр. Пусто… Це заспокоювало і хвилювало одночасно.

«Не зволікати! Головне – швидкість! Якщо я не хочу зіткнутися з господарем будинку і поставити нас обох у незручне становище, то маю діяти швидко», – підбадьорила себе Шиль і плюхнулася в приємну…

Брр!

У холодну воду!

«Я проклята… Зі звичайними людьми так не буває. Чому це відбувається саме зі мною?» – але ображені роздуми ситуацію не покращили, хай холод і допоміг поставити рекорд швидкості купання.

Коли Шиль, шморгаючи носом, поверталася до кімнати, то почула скрип дверей на другому поверсі. Напевно протяг… Але слова Толи засіли в пам’яті, і вистачило крихітного натяку, щоб зголодніла цікавість повернулася в потрібному напрямку.

«…там збочення всякі…» – нав’язливо лізло в голову.

Треба б спитати, що означає це слово у будинку начальника поліції. Певне, не чай із коньяком посеред ночі, як вважала наставниця Марта, і не червоні стрічки на нижній спідниці, як кричала одного разу на покоївок наставниця Атіфа.

Час тягнувся нестерпно повільно. Шиль причепурилася для обіду і виглядала господарів, але, здавалося, про їжу забули геть усі. Хіба що Тола надто голосно гриміла посудом на кухні, проте, пам’ятаючи про влаштований безлад, потикатися туди було страшно.

У якийсь момент бажання долучитися до незвіданого стало настільки сильним, що Шиль обережно подолала дві щаблини покритих витертим килимом сходів і витягла шию, прагнучи розглянути таємниці другого поверху. Вони не піддавались, але в полі зору промайнув краєчок похмурої картини, і чергова сходинка підкорилася сама собою.

Багряне небо, свинцеві хвилі…

Ще один крок – і з’явилася щогла…

Вхідні двері відчинилися, впустивши далекий собачий гавкіт.

«Та за що це мені?!» – Шиль за старою звичкою вибігла нагору і припала до поручнів, перш ніж згадала, що перебуває в гостях і нахабно порушує правила цього будинку.

Від вікна у вестибюлі впала довга тінь. Лише вона видавала присутність людини, що ступала абсолютно беззвучно.

«Якщо це Каял лін Артен, скажу, що заблукала, і вибачуся», – вирішила Шиль, вдивляючись униз.

Але навряд чи громіздкий начальник поліції ходив би паркетом, не видаючи ні звуку. Він навіть дихав голосно.

Той, хто увійшов, неквапливо йшов до сходів. Декілька довгих секунд – і він потрапив у поле зору Шиль, змусивши її заціпеніти.

Джиммі! Що йому треба? Він передумав? Як він знайшов це місце?

І куди втікати?

– Гей, ти, двері тебе не вчили зачиняти? – гаркнула з подвір'я Тола. – Досить і того, що в кухню Фамка заповзла з усім своїм виводком! Куди поперся? Немає начальника, у відділку шукай! Шастають тут, прохідний двір влаштували… Я до кого звертаюся?! Бач, горді які поприїжджали… Ніс задирати легко, як сорому нема!

– Зайду згодом.

І справді Джиммі… Але чому він здався так легко? Може, тому що знає: принцеса Шиліміель нікуди від нього не дінеться?

Нічого подібного! У місто, до ювеліра, і на перший-ліпший корабель! Нехай Джиммі шукає вітру у полі!

Шиль знесилена сіла на підлогу. Вона дрібно тремтіла, тривожні думки вирували як у киплячому казані… Нічого ще не закінчилося! Рано думати про одяг та їжу, головне – заплутати сліди, але на острові це нереально. Треба скласти план і обвести того брехливого гада навколо пальця!

– Ходять тут, винюхують… – бурмотіла внизу Тола. – Наче я не знаю, що їх підсилає той син помийної жаби Ойлаф… Хрін вам із перцем, а не начальник! Подумаєш, зрушений на всю голову… Зате людина хороша. Наступного разу Фамку нацькую! Гей, госте! – прозвучало вже не з досадою, а зі злістю. – З тобою теж обговорити дещо треба! – Тола голосно постукала у двері кімнатки під сходами. – Соромно, так? Крандаїлицю побачила і втекла? А те, що вона на кухні місиво зробила, не твої проблеми? Ну просто немає слів! Ще й кран не закрила, безглузда, котел води пішов у нікуди! Сидимо й слухаємо, га? То слухай уважно, міська фіфо, і запам’ятай: безлад не розводимо, воду бережемо, двері закриваємо щільно, Фамку не лякаємо і обходимо стороною, вона надто рано вийшла з пологової сплячки, я й сама цього не чекала. Питання є? Питань немає. Сподіваюся, мені не доведеться повторювати це знову!