Розділ 3.1. Королева Ельхарії

Я чекала цього дня десять років і не збиралася дозволяти комусь його зіпсувати. Офіційні заходи будуть завтра, а сьогодні належало лише мені. Досить і того, що останні місяці довкола мене аж зашкалювала кількість бородатих істеричок зі схильністю до суїциду за допомогою урлуків.

Тепер це позаду… Ілесія втратила флот, артилерію, укріплення, стратегічно важливі об’єкти, репутацію, довіру і нарешті здогадалася, що настав час припиняти свою односторонню війну. Чаклунській армії плювати на гучні гасла та погрозливі листівки, а нічого іншого імператор протиставити їй не зумів.

Армада? Ну так, було діло… Урлукам дуже сподобалося сидіти під водою і дірявити днища кораблів, а потім змагатися у швидкості порятунку потопельників. Айлон вважав, що ця вправа додасть магічним створінням людяності, і практикував її, заледве побачивши ілеський прапор. Чесно скажу: допомагало мало.

Війська? Теж стикалися. Вони й близько не мали бажання потикатися на чаклунську територію, проте з наказом імператора не посперечаєшся. Ці билися як загнані в куток звірі, доки не зрозуміли, що їх справді намагаються не вбивати, та ще й зманюють на родючі землі. Хтось дезертирував, хтось переметнувся, хтось організував видовищний відступ і згодом тихенько перевіз до Ельхарії дружину, дітей та улюбленого хом’яка… Всяке було. В ілеських газетах публікували дикі цифри про втрати, і дивним чином вони збігалися з поповненням у королівстві Айлона.

Ми чотири роки підтримували цю війну, більше схожу на локальні сутички армії та школярів, з однією метою: розказати про Ельхарію і пропоновані нею вигоди на весь світ. Країна без населення – це сумно, давно вийшло з моди, безглуздо врешті-решт! Айлону не цікаво правити урлуками. Людей йому подавай, бачте! А люди непритомніють від самої згадки про магію. В Ілесії страх перед карнаїтами в крові…

Я виросла на островах і погано уявляла, наскільки сильні забобони жителів континенту. В моєму розумінні історія – минуле, та й усе. Чаклуни, з якими імперія воювала століттями, зникли і ніколи не повернуться. До того ж звіріти карнаїти почали після того, як Ілесії захотілося стерти їх з лиця землі.

Під час першої дипломатичної сутички з імператором мої аргументи звучали зрозуміло навіть для амеби.

Пункт перший: Айлон – не карнаїт, а лаорнієць. Це зовсім інший народ. У незапам’ятні часи він досягнув настільки розвинутої цивілізації, що винищив себе. Айлон це бачив, без вагомих причин він не повторить помилку одноплемінників. Не треба його провокувати!

Пункт другий: Ельхарія не замахується на чужі землі, її територія повернулася разом із королем із просторово-часової аномалії і зайняла шматочок нічийного океану. Не треба туди лізти!

Пункт третій: у Айлона немає живих підданих, натомість вистачає урлуків, причому відсутність перших безпосередньо пов’язана з обмеженістю та смертоносністю других. Не треба посилати війська на забій!

Імператор виявився тупішим за амебу, хоча це я зрозуміла ще в ранньому дитинстві, коли він великодушно дозволив розоряти гробниці карнаїтів заради наживи і водночас не скасував покарання смертю за зіткнення з магією. Щастя ще, що на урлуків такі дурниці не поширювалися, бо Ілесія обезлюдніла б шляхом судових вироків.

По-моєму, спочатку щось таке й намічалося… Але знаючі люди вчасно нагадали гордовитому Даошину, що колись в імператорську династію затесався нащадок лаорнійців, а кров цього народу, на відміну від давно асимільованих карнаїтів, з віками не розбавляється.

Каюсь, і я підлила олії у вогонь: пообіцяла імператору, що якщо він не перестане дуріти, то Айлон не полінується і особисто обдарує його чаклунським даром. Ну чи ми пустимо цю плітку в усі шайлаські газети, що набагато гірше.

У відповідь імператор підняв такий сморід… Гріх було не скористатися тією рекламною кампанією, яку він влаштував. Без його активного сприяння ми б і за десять років не домоглися невеликого, але стабільного потоку переселенців, причому не тільки збіднілих фермерів і шукачів легкого життя – траплялися дуже цікаві суб’єкти, навіть опальні політики, недооцінені вчені, скандальні лікарі та інші яскраві особистості. Залишалося лиш створити їм умови для розвитку. Добре, що це вже не моя турбота.

Я відпрацювала своє і здобула гідну нагороду. Коли Джиммі доставить у столицю ілеську принцесу лаорнійської крові, ми з Айлоном розбіжимося навіки. А доти королева Вайола повинна гарувати на благо країни та чоловіка… Як же я втомилася від цього безкінечного правління!

Ні, сьогодні – жодних офіційних зустрічей. Набридло. Треба зібратися і переналаштуватись, а то за останні роки мій далекий від зразкового характер став вкрай поганим. Не можна ввірватися в життя Аєрських островів як скажена собака. Беру вихідний і насолоджуюся планами.