2.4

Довгонога пара чистокровних коней, чий родовід міг затьмарити імператорський, пролетіла дорогою, піднімаючи хмари пилу. Хромований екіпаж губернатора зупинився навпроти портового входу. Перш ніж кучер встиг відчинити низькі двері, ді Емшис перестрибнув їх і картинно вклонився випадковим жіночкам, що проходили повз, та й застигли, заворожені розкішшю головного чиновника Аєрських островів.

Губернатор любив позерство. Більшість його дій була спрямована на те, щоб вразити оточення, особливо «представниць прекрасної частини людства», як він не втомлювався повторювати за кожної зручної нагоди.

У свої п’ятдесят п’ять років ді Емшис перебував у чудовій фізичній формі і міг дати фору тридцятирічним. Природа не обдарувала його вродливою фізіономією, але він з лишком компенсував це лестивим нахабством, звичками затятого ловеласа, вродженим почуттям стилю та низькою моральною відповідальністю.

Ставлення Тира до губернатора неодноразово змінювалося. Спочатку це була пекуча ненависть, потім – байдужість, після – розчарування… Зараз переважала досада.

– Друже, це як називається? – ді Емшис почав гукати кроків за десять від довідкового віконця. – Чому я дізнаюся про ельхарців від хлопчика з маяка, а ти стоїш тут бовваном? Гадаєш, урочиста зустріч організується сама собою? Ні! Всі поховались, уявляєш? Я ледь коней не загнав, поки роз’яснив нашим чинушам, що імператор далеко, до нього тепер тільки вплав своїм ходом. О, у вас дівчина? Яка гарненька!

– Не дівчина, а психологиня-консультантка з лекціями про колективну роботу, – холодно заперечив Тир.

Його ніхто не питав, але радісна пика губернатора порушувала душевну рівновагу.

– Краще відвідай окуліста, синку, а то онуків я не дочекаюся, – блиснув міцними зубами ді Емшис і, як зазвичай у присутності привабливої незнайомки, втратив інтерес до всього іншого, включно з ельхарцями. – Хіба лектори бувають такими чарівними? – Він схопив тонкі пальці гості з материка і притиснув губи до її руки. – Мене звуть Отіс, і я завжди до ваших послуг, прекрасна пані.

Шиль залилася густою фарбою і несміливо посмикала кистю, але губернатор погладжував її зап’ястя і не реагував на натяки. Він сприймав лише недвозначну відмову. Навіть коли жінка з квіткового магазину розбила об його спину горщик, ді Емшис не одразу зрозумів, що інтрижку закінчено.

– А-апчхи! – викрутилася лекторка і, тільки-но губернатор розтиснув пальці, дозволяючи їй взяти хустинку, відгородилася від нього книгою. – Перепрошую, вітер і пил.

– Не Отіс, а пан ді Емшис, губернатор Аєрських островів. – Тир не впізнавав свій голос, сповнений сказу і презирства. – Дружину зневажає, але ніколи не розлучиться, має позашлюбного сина і щонайменше трьох постійних коханок, а тимчасових навіть не запам’ятовує за іменами.

– Відмінно, синку, тепер я знатиму, що написати у своїй короткій біографії для «Аєрського вісника».

Тир аж скипів. Про таких, як губернатор, кажуть: «Позичив очі у собаки». Йому ж узагалі невідомий сором! Будь-який бруд як з гусака вода… І знаходяться ті, хто ним захоплюється! Ще й хвалять за ліберальні погляди! Чому до людей не доходить, що загравання ді Емшиса до рибачок – це не турбота про бідні верстви населення?!

– Мила пані лекторко, ви вже вирішили, де зупинитися? – тим часом заливався солов’єм губернатор. – Буду щасливий, якщо ви скористаєтеся моєю гостинністю. У мене прекрасний будинок із відокремленим пляжем, де жоден жовторотий нахаба з роздутою самооцінкою не завадить вам насолоджуватися сонячними ваннами.

– Якось я не стримаюся, стара ти безмозка мавпо, – не витримав Тир.

Ді Емшис відразу стрепенувся, хоча колись ставився до прилюдної грубості від незаконнонародженого сина як до дитячих істерик: ігнорував повністю.

– Дякую, синку, що нагадав. – Він повернувся до лін Артена і поклав руку тому на плече. Начальник зиркнув на неї з недобрим прищуром, але утримався від з’ясування стосунків. – Пам’ятаєш медіума, якого ми з тобою заштовхали в сортирну яму і протримали там три доби?

– Ви заштовхали, пане губернаторе, – крізь зуби промовив лін Артен. – Я лише переконав медіума не писати заяву.

– Яка різниця, хто штовхав, а хто відмазував? – відмахнувся від деталей ді Емшис. – Якби ми помінялися місцями, я б зробив для тебе те саме, друже. Так ось, той щербатий огризок із дев’яносто восьмої спроби відшукав труп. Подробиць поки не знаю, але небіжчик точно помер не своєю смертю. Кого поставиш на діло? Тільки не кажи, що візьмешся сам, ти мені потрібний для ельхарців, я тобі не дам ні хвилини вільної.

– Нехай Ойлаф витягне дупу з крісла, йому це піде на користь.

– Ну… Емм…

Вперше в житті Тир побачив на обличчі губернатора тінь зніяковілості. Це було не меншим дивом, ніж поява примари в покинутому селищі карнаїтів.

– Що? – Начальник глянув уважніше: спочатку на ді Емшиса, потім на свого молодшого інспектора. – Ні.

– Ойлаф подав заяву на звільнення за власним бажанням, – наполягав губернатор. – Боїться провалитись і розчарувати Ельхарію. З Ілесії заміну не пришлють, сам розумієш. Хтось має піти на підвищення.

– Точно не хлопчина без досвіду, – відрізав лін Артен, і Тир задихнувся від обурення, зрозумівши, заради кого старається ді Емшис.