2.3

– Мабуть, треба побризкати її водою? – невпевнено запропонував Тир, зручніше влаштовуючи гостю з уже зарубіжжя.

– Не знаю… – Начальник мрійливо дивився у безхмарне небо. – Якщо Вайола коли-небудь і непритомніла, то не показувала цього.

– А самі ви не помічали?

– Я ніколи не був добрим батьком, – прозвучало як констатація факту. – Я вважав, що діти ростуть самі собою… Як лошата. – Товста кобила торохтіла упряжжю за огорожею, невдоволена вмістом найближчої клумби. – Їжа, одяг, дах над головою… Запитай будь-кого, про що він турбується насамперед. Матеріальні блага поза конкуренцією. Вайола не завдавала особливого клопоту, і я вважав, що все гаразд. І уявляєш? Все справді виявилося нормально. Для нас. І, Тирішере… Дівчина вже отямилася.

– В якому сенсі? Вона же як медуза на березі!

– Симулянтка. А, може, голодна. – Лін Артен витяг гаманець і простягнув кілька великих купюр, потім додав жменю леосів. – Купи їй поки що пиріжок у бабці Клю, мені це завжди допомагає зібратись, а потім нагодуй її нормально в ресторані Тихої Палори. Тільки не веди у «Шлях королів», материковим там не місце.

Почувши слова про їжу, лекторка трохи розплющила очі й насторожено зиркнула на начальника поліції. Він підбадьорливо усміхнувся, привітно помахав мозолистим ручиськом, і дівчина кинулася геть, прямо на свої дорогі книги. Зіпхнула їх додолу, але не звернула на це уваги – з відкритим ротом витріщалася на лін Артена, ніби побачивши лякайло.

Тиру стало прикро за начальника. Ну так, той зовсім не красень: величезний, кошлатий, із густою чорною бородою і глибокими зморшками, ще й прикрашений шрамом через усю праву щоку. В нього помітна короткозорість, але окуляри лін Артен губить так само часто, як і купує, тому зазвичай мружиться нещадно – наче театральний лиходій, замисливши каверзу. І його відкрита золотозуба усмішка подобається не всім, а ділові костюми сидять на ньому як на дубовій шафі. І що з того? Тир ніколи не зустрічав когось добрішого, чеснішого і справедливішого!

– Король Айлон?.. – ледве чутно прошепотіла дівчина, бліднучи ще більше.

До Тира дійшло, де коріння її страхів. До начальника також.

– Забувайте вже ваші ілеські страшилки, люба, – пробасив він, підводячись, від чого у лекторки голосно застукали зуби. – Ельхарія не стоїть за кожним лихом. Вас сонце вдарило, а не урлуки короля Айлона. Відпочивайте, оформитися ще встигнете. Чи збираєтесь одразу назад? Я б не рекомендував, хай імператор спочатку вдосталь надуріється.

– Назад я не хочу, – твердо, але дуже тихо промовила дівчина. – Нізащо. Вони всі… Е-е-е… – Її погляд безладно заметався портом. – Сміття і послід. І лушпиння від насіння.

– Ну-ну, не засмучуйтесь, – добродушно хмикнув лін Артен. – Всі ми часом ненавидимо начальство, але одного разу вам набридне наша глуш і захочеться повернутися в активне життя столиці.

Лекторка зайшлася нервовим сміхом, ніби начальник поліції сказав невдалий жарт, заснований на реальності.

– Що, ні хвилини вільної не було? – співчутливо поцікавився Тир. – Розумію… І перепрошую, ми ще не відрекомендувалися. Молодший інспектор Тирішер Тир до ваших послуг. А поряд зі мною Каял лін Артен, очільник поліцейського департаменту Аєрських островів.

– Шиль… Тобто… Ш… – У дівчини затремтіли губи. – Шміль… – Вона безпомічно глянула на співрозмовників. – Це… Ну… Я хотіла сказати… Джміль. Міль.

– Ши Міль? – здогадався лін Артен. – Скорочено Шиль? Ви родом із провінції Халаной? Колись у нас служив хлопець звідти, такий веселун… На флот пішов, коли почалася ця катавасія з Ельхарією. Не бійтесь, ніхто не сміятиметься з вашого прізвища. Ви маєте гроші?

Шиль заперечливо похитала головою.

– Я збираюся дещо продати, – повідомила довірливо. – Скоро будуть. Багато.

Начальник забрав у Тира купюри, додав ще кілька і вручив їй.

– Аванс, – пояснив серйозно. – Жити можете у моєму будинку, він великий і порожній, є триразове харчування. Там заправляє хатня робітниця Тола. Вона буркотлива, але добра, не образить.

– А це нормально? – розгубилася Шиль.

– Поняття не маю, – життєрадісно вишкірився лін Артен. – Якщо ви про пристойність, то сьогодні приїжджає моя дочка, тож жіноча компанія у вас буде. Тире! Відвези лекторку і скажи Толі, щоб прибрала гостьову кімнату, потім вільний.

«Начальнику… Ну навіщо ви так? Боріться зі своїми демонами! Інспектор Ойлаф спить і бачить, коли ви оступитеся! Визнайте нарешті, що ваша дочка ніколи не повернеться!» – Тир ледве стримувався, щоб не схопити лін Артена за комір і гарненько струснути. Ось чому у приємних чуйних людей мозкові таргани заводяться легко, а негідники скидають горе як змії шкіру?

Гаразд, що там говорити про начальника, він давно трохи того, але ж і материкову тихоню заскоки не оминули, а вона зовсім молода! Сидить, сутулиться, нишпорить навколо поглядом, вишукуючи страшних чаклунських чудовиськ… Шкода бідолаху. Така прогресивна, вчена, інтелігентна, а в голові поселилася фобія. Краще б злочинці цим заражалися, таж ні, чим людина мерзотніша, тим легше вірить у гуманістичні ідеали короля Айлона.

– Дякую, – сказала Шиль голосніше, ніж раніше. – Я дуже вдячна за допомогу. Сподіваюсь, у вас не буде неприємностей через мене.