2.2

Сьогоднішній день нічим не відрізнявся від учорашнього. Восьма нуль-нуль – підйом, восьма тридцять – відмітитись у поліцейському відділку, дев’ята – зайняти стратегічно зручну позицію біля довідкового вікна в порту й давитися твердими пончиками неліцензованої продавчині бабці Клю, бо вранці хотілося довше повалятись у ліжку й на сніданок не вистачило часу.

Не вперше, але чомусь щоразу це сприймалось як особиста поразка. З раннього дитинства Тир ставився до свого життя відповідально, дбав і про себе, і про матір, а потім його поманили казкою… Це зіпсувало все, позначилося на характері, принесло перше справжнє розчарування, занапастило юність і обдарувало непереборною лінню.

Пончик хруснув на зубах. Шматок солі трапився, та ще й який… Тьху, весь смак зіпсував! І скандал влаштовувати якось незручно, бо бабця Клю – невід’ємна частина порту, вона стоїть тут зі своєю малоїстівною випічкою з дня його побудови. Кіоски відчинялися і зачинялися, ресторани втрачали довіру клієнтів, їдальні банкрутували, і лише ржавий скрипучий візок був символом стабільності острівної економіки.

Тир збігав до бювету, щоб позбутися солоних крихт на губах. Дорогою помітив обшарпану таратайку начальника поліції, запряжену старою товстою шкапою. Після викрадення доньки лін Артен став надто скупим… У поліції впевнені: він економить кожен леос в очікуванні вимог викупу, і начхати, що минуло десять років. А інші кажуть, начальник іде на принцип на противагу марнотратному губернатору. Колись ці двоє були нерозлучними друзями, потім розсварилися з ініціативи Отіса ді Емшиса. Губернатор швидко охолонув і визнав свою помилку, але лін Артен ображається на нього вже котрий рік.

«І що він тут забув? Чи не мене перевіряє?» – здивувався Тир і хмикнув, визнаючи абсурдність такого припущення. Начальник не з тих, хто контролює кожен крок підлеглих. Він напевно має власну вагому причину відвідати порт.

Контрабанда. Що ж іще, як не вона? Оскільки не зрозуміло, які кари готує Ельхарія для любителів легкої наживи, поліцейським наказано за можливості запобігати порушенням і переконувати жадібних довбнів, що поки краще сидіти тихо.

У лін Артена вистачає інформаторів у порту. Раніше видавалися такі врожайні дні, що «клітка» була набита вщент, проте тепер начальник особисто спілкується з нечистими на руку капітанами і пояснює: якщо когось спіймають на гарячому, на нього чекає не штраф/конфіскація/плантації, до яких усі звичні, а неприємний сюрприз від короля Айлона. Який саме? Це може з’ясуватися будь-якої хвилини – не факт, що не останньої для порушника.

«Я не був би таким добреньким… Навіщо заважати природному добору?» – Тир повернувся до затіненої лави біля віконця, зручно витяг ноги, позіхнув…

І забув про все на світі, бо лін Артен не помилився. З материка справді прислали лектора.

Тобто лекторку, спасибі богам усіх релігій!

На якому кораблі вона прибула? Біля причалу стояв лише лайнер із переважно переселенцями, що вірили привабливим обіцянкам Ельхарії, та й той збирався незабаром відчалити.

Хм… А якийсь непевний приватний перевізник саме піднімав вітрила. Не інакше як надолужував втрачений час. Ці скнари хапаються за десятки справ одночасно і підводять половину клієнтури.

Тир обтрусив крихти з форменої сорочки, провів язиком по зубах, перевіряючи, чи не залишилося шматочків липкого тіста, пригладив неслухняні кучері, що давно вимагали участі перукаря, і рішуче ступив під сліпуче сонце.

Він ні на мить не засумнівався в тому, що миловидна дівчина з оберемком товстих, на вигляд зразково розумних книг, яка розгублено оглядалася серед зайнятого своїми справами натовпу, – обіцяна лекторка. Вона дуже молода і недосвідчена – саме та людина, яку виберуть для відрядження на край світу. Хто б іще погодився вирушити в спекотну глушину десь на кордоні з невідомою Ельхарією? Вже тоді часи були неспокійні, ніхто б не ризикнув, маючи альтернативи.

А цій красуні куди діватися? Вона не із впливової родини, одразу видно. Напевно, розповідала про етику багатим діткам, поки її начальство не почало шукати крайнього. Всюди так. Неприємну роботу спихають або на неугодних, або на наймолодших.

Розміреним кроком Тир підійшов до дівчини і голосно стукнув підборами.

– Вітаю! – гаркнув у найкращих традиціях статуту і розправив плечі, щоб здаватися вищим. – Ми з нетерпінням чекали вашого приїзду!

Лекторка стала біліша за свій мереживний комірець.

– Справді? – перепитала тихим мелодійним голосом. – А Джиммі сказав…

Вона не договорила, лиш благально подивилася на Тира великими переляканими очима скривдженої дитини.

– Що вас тут уже не чекають? – здогадався він і послав невідомому грубіяну Джиммі побажання вічної печії. – Що ви тепер нікому не потрібні? Дурниці! Я провів на он тій лаві аж вісім днів, аби не пропустити ваш приїзд. – Тир вказав на довідкове бюро і здригнувся: там, під жовто-зеленою запиленою стіною, на широкій лаві сидів лін Артен. – Дозвольте вам допомогти. Чи можу я взяти саквояж? – Увага перемкнулася на начальника, та слова звично лилися самі собою. – І ці корисні книжки? Сонце може їх зіпсувати, розумієте? Впевнений, вони вам ще знадобляться. До речі, я молодший інспектор Тирішер Тир, для друзів просто Тир. А як звати вас, прекрасна незнайомко?

Відповіді не було, але Тир не відразу відвів погляд від лін Артена. А коли повернув голову до співрозмовниці, здивований тишею, то побачив, що лекторка без тями лежить на саквояжі, стискаючи свої товсті книги як найцінніший скарб.