1.4

– Хочу зачіску як у тебе! – з викликом на межі божевілля пискнула Шиль і приготувалася померти швидкою безболісною смертю, тому що урлук одразу ж витяг із-за спини великий гострий ніж.

І правильно. Якщо королівська наречена вимагає себе спотворити, їй нема чого топтати землю. Знайдуться інші – нормальні, вдячні за увагу, готові радувати його величність, а не божеволіти від горя.

– Я пожартувала… Залишмо все як є… Я не завдам проблем, слово честі… Ходімо на поїзд. Будь ласка…

«Яка ж я жалюгідна. Огидно», – Шиль прикусила губу, стримуючи ридання.

Досі їй погрожували тижнем без газет, чи без солодкого, чи без кішки… Це було нормально. Неприємно, але терпимо. Одного разу вдалося навіть переконати Атіфу, наполягти на своєму і не заслужити осуду.

Але зараз… Блиск сталі геть-чисто вибивав усю рішучість. Шиль вдивлялася у відображення тьмяного неба і розуміла: вона погодиться на що завгодно, бо страх сильніший за гордість і прагнення. Є люди, готові віддати життя, але не поступитися принципами, а є принцеса Шиліміель – ганебна боягузка, що трясеться над своїм безцільним існуванням і в глибині душі вірить у казку. Їй хочеться протриматись якнайдовше, адже там, вдалині, кипить і вирує справжній світ. Треба лише вирватися з клітки!

– Не бійся мене. Поводься обачно, і ми дістанемося Ельхарії без екстрених заходів, – сказав урлук досить мирно і відсунувся, дозволяючи вдихнути вільніше. – Як тебе називати?

– Ш… Ш…

– Шиліміель?

– Шиль.

– Можеш кликати мене Джиммі. Це кумедне, повчальне і трохи узагальнююче ім’я. Я не ображусь, якщо ти сумно посміхатимешся, вимовляючи його, але постарайся цим не зловживати. Воно означає «вигаданий друг».

– Не розумію… Джиммі – це ж із шайласького, якийсь прикметник на кшталт «штормового» чи «вітряного». У газеті було.

– Тобі й не треба розуміти, – відрізав урлук, ясно натякаючи, що мить доброго ставлення вже минула. – Закінчуймо із цим. То рівняти волосся чи ні? На яку довжину? Впевнена, що хочеш зачіску як у мене?

Шиль часто заморгала, намагаючись струсити вію, що випала й заважала дивитися, потім глянула на Джиммі під іншим кутом зору. Цей тип не погрожував, а допомагав? Чи хотів скоріше розібратися з примхами принцеси і спокійно продовжити шлях?

– А можна? Справді можна?

Затамувавши подих, вона втупилася в його короткий світлий «їжачок». З такою головою Шиліміель стала б невпізнанною для всіх. Це ж як у книзі про пропащу жінку, що відрізала волосся і роками розплачувалася за гріх юності. Вона проходила повз рідних, але вони навіть не дивилися в її бік, зате коли відростила косу, заслужила спокуту. Шиль поки не розібралася в тому, як саме працював фокус із волоссям, але наставниці клялися: книги поганого не порадять, у них зібрана мудрість віків.

– Ти можеш робити будь-що, що не зашкодить твоєму здоров’ю, – з похмурою посмішкою оголосив Джиммі. – Пропоную остригтися налисо, набити татуювання і вставити в ніс декоративну кістку. Буде дуже гарно.

У Шиль усередині все обомліло. Так ось що вважають привабливим у Ельхарії… Певне, для них королева – головна красуня країни. Бідолахи… Отже, треба придумати, як для ілесців стати незнайомкою, а для ельхарців – потворою.

– Я ще не знаю. – Вона рішучим жестом скрутила волосся і сховала під теплою зимовою хусткою. За необхідності з цим завданням можна впоратися самостійно. – Де наш поїзд?

«Яке щастя, я побачу потяг! Я навіть поїду потягом! Як звичайні люди!» – тріумфувала маленька дівчинка в душі Шиль.

Цій нахабі так подобалося тісне запорошене купе, краєвиди за вікном, дивна несмачна їжа, надоїдливі пасажири, звуки гудка і десятки інших дрібниць, що вона насолоджувалася кожною хвилиною ненависної поїздки і відчула таємне розчарування, коли поїзд прибув у пункт призначення.

– А нам треба в Ельхарію терміново? – За п’ять днів шляху Шиль звикла до Джиммі і часом наважувалася ставити прямі запитання. – Може, тут можна трішечки… Ну… Затриматись? – Це було непогане місце, щоб загубитися в натовпі. – Відпочити після дороги?

– На лайнері, що відходить завтра, буде бродячий цирк із мавпою, карликовим слоном і акробатами, – відповів урлук. – Але краще я пошукаю готель. Ти на вигляд як хвора шкапа…

«Справді? Я дуже стараюся!» – зраділа Шиль, проте думка про бродячий цирк не давала їй спокою.

– Корабель іде прямо до Ельхарії?

Якщо ні, то чому б не спробувати щастя із втечею у черговому проміжному пункті?

– На Аєрські острови.

– А потім?

– На Ілікію.

– А після?

– Сонячний берег, Орлонський архіпелаг, острів Мрій, столиця Ельхарії, – описав Джиммі весь шлях. – Щось не так?

«У мене вистачить спроб на втечу», – вирішила Шиль і нібито неохоче погодилася сісти на лайнер із цирком.

Точніше, без цирку, натомість із сотнею переселенців. Урлук обдурив її, як маленьку розпещену дитину, але новизна морської подорожі згладила образу. Шиль літала як на крилах і відмовлялася думати про майбутнє. Життя било фонтаном, грало яскравими фарбами, обіцяло безмежні можливості! Хіба можна сумувати, коли кожен день як свято?