1.2

Ельхарія з’явилася на карті світу лише чотири роки тому й одразу ж почала диктувати правила. Головне з них: вона нікого не чіпає, поки ніхто не посягає на її територію. Деякі повірили в це, інші завмерли в передчутті каверзи… Ініціативу Ілесії світ не схвалює. Навіть найзапекліші ненависники магії вважають, що не варто було провокувати короля Айлона хоча б доти, доки не з’явиться ефективна зброя проти його чаклунських військ.

Третя підслухана новина стосувалася самої Шиль. Наставниці не знали подробиць, але за деякими розпорядженнями, надісланими з палацу, припускали, що дуже скоро принцеса стане запорукою міцного союзу Ілесії та якоїсь могутньої держави, здатної дати відсіч Ельхарії.

Можливо, йдеться про Республіку Шайлас. Тамтешній президент давно підім’яв під себе нібито демократичну владу. Вже п’ятий термін сидить і йти не збирається. Він не одружений, міцний, править залізною рукою, співпрацювати з Ілесією хоче, та й кошти для війни має, причому чималі.

Незважаючи на те, що досі Шиль чекала інформацію про власне весілля з нетерпінням, почуте її не втішило. Вона часто уявляла першу зустріч із нареченим, і завжди це викликало приємні почуття. Але Шайлас? Там монарху прилюдно відтяли голову! І президентові недовго залишилося бути найрозумнішим, бо невдоволення людей зростає, його не зупинити армією, особливо якщо Шайлас вплутається у конфлікт із Ельхарією. Шиль не хотіла постраждати, коли почнуться заворушення. Втім, вона розуміла: її думка не цікавить навіть наставниць, не те що імператора.

І що ж робити? З Шиль намагалися виховати затяту патріотку Ілесії, але в глибині душі вона не відчувала бажання пожертвувати собою задля блага імперії. Ілеський правитель сам винен, хай за такі слова грізна Атіфа ляснула б по губах і позбавила б вечері на рік.

«Мабуть, треба втекти?» – розмірковувала Шиль довгими темними ночами, шаленіючи від сміливості власних думок.

У тих розсудливих книгах, які їй наказували читати, такі прагнення закінчувалися дуже погано, зате терпіння і чесноти винагороджувалися сторицею. Найчастіше посмертно.

Потім із палацу надійшли офіційні звістки, і лаштувати божевільні плани стало надто пізно. Принцесі Шиліміель належало готуватися до довгої подорожі в чужі краї, тому що король Айлон побажав узяти за дружину дівчину з імператорської династії.

«Дивно… Я була впевнена, що Ельхарія має королеву. Вона стара, жорстока, егоїстична, потворна і самовдоволена. У газетах знову набрехали?» – дивувалася Шиль, свято переконана, що це якась плутанина.

Імператор Ілесії не міг віддати сестру чаклунові. Якби таке сталося, його прокляли б і боги, і предки, і простий народ.

Вона не вірила до останнього моменту. Навіть коли заплакана Марта завела її в непримітну карету, до самого даху заляпану брудом розквашених доріг, побажала не страждати надто довго і знервовано зачинила двері лише з п’ятої спроби, Шиль не хвилювалася.

Магія – це збочення. Чаклунство вороже і природі, і релігії, і суспільству, і совісті! Недарма Ілесія століттями винищувала будь-які його прояви й не знала милосердя до ослушників. Імператор напевно готував пастку для нахабного короля Айлона. Краще допомогти і заслужити подяку.

На холодному сидінні лежала свіжа газета, розкрита рівно на третину, як робила акуратистка Атіфа. Першу смугу займало ім’я принцеси Шиліміель, оточене траурною рамкою.

У статті повідомлялося, що Шиль добровільно погодилася принести себе в жертву і стати другою дружиною повелителя Ельхарії. Це віковічна ганьба, багатоженство зневажає всі моральні та релігійні норми, а близькість до чаклунства взагалі найгірший із гріхів, але заради країни принцеса готова віддати життя і чесне ім’я. Народ Ілесії співчуває їй усією душею і викреслює її зі своїх рядів із важким серцем. Імператор Даошин у глибокій печалі. Щоб її вгамувати, він збирається провести символічний похоронний ритуал і попрощатися із втраченою сестрою як годиться. Ще уточнювалося щось про відібрані Ельхарією острови, але кому яка справа до земель, коли руйнується доля?

«Це воно? Зрада?» – вперше в житті Шиль відчувала такий пекучий гнів, що не могла нормально дихати.

Вона була зразковою маріонеткою. Ні в що не лізла, терпіла нудьгу, не суперечила, чекала волю правителя. Наплювала на мрії! Відмовилася від усього! А її викинули… Шпурнули як кістку злому собаці і забули! Щоб не визнавати свою слабкість, імператор знецінив життя найменшої сестри. Хіба так можна?!

«Ну, постривайте… Я вам таке влаштую! Ви мене навіки запам’ятайте!» – подумки пригрозила Шиль і поринула у хвилі безнадійності.

Вона не уявляла, що робити, крім як плисти за течією. За принцесу Шиліміель усе й завжди вирішували інші. Вона підозрювала, що тепер має жити якось інакше, але правил поведінки у таких випадках не було, а імпровізувати її не вчили.