10.2

– Я мушу прямо запитувати?!

В осяжному просторі не було нікого, крім нас із Ламбе і зайнятого якимись маніпуляціями зі шлюпкою Джиммі, тому мене мучили не найприємніші питання.

– Ді Крайн видужає, якщо захоче, Артур навряд, Ізабелла ні, – промовив співрозмовник. – Вони он там. – Він вказав на південний берег, що складався, здавалося, з непрохідних скель. – Могилу капітана Чима знайдеш по камінню. Ще щось?

– Можна води? – Я тільки зараз звернула увагу на те, як важко ворушити потрісканими губами.

Ламбе простяг флягу, заповнену на дві третини. Вона була закопчена з усіх боків, але я вирішила нічого не уточнювати.

– Не пий одразу багато. До речі, ми спалили твою карту… – пролунало без паузи. – Ненароком. Вибач… А чому ти намалювала на Аєрських островах хрест?

– У якому це сенсі?!

– Чим віддав мені твою карту, але вогонь ледь не згас, ну і…

– Та до демонів карту і острів Мрій заразом! – Це вже не було моєю мрією, честне слово. – Який ще хрест?

– Не пам’ятаєш? Тобі погано?

Я надовго приклалася до води і відірвалася від неї не без вольового зусилля. Краще заспокоїтись. Крик не допоможе дізнатися, чи то був привіт від уку-ука особисто для лікаря, що намагався порвати з Аєрськими островами, чи під дією тепла на карті почали виявлятися приховані написи. На кораблі я не наважилася експериментувати з нею, боялася пошкодити, а тепер пізно каятися.

– Чи мені погано? Залежить від того, з чим порівнювати, лікарю. Бувало й краще, буде й гірше…

– Теж уку-ука відгукується? – з розумінням припустив Ламбе. – Коли пройдуть галюцинації, подумаємо, що можна зробити.

– Рожеві слоники? – Мене розібрав безпричинний сміх, і я запідозрила, що лікар помилився із вмістом багаття.

– Велика земля на сході. Туманний берег, «Принцеса півдня» в гавані, місто на пагорбі. І височенна блискуча піраміда…

– Гарно, – підтвердила я, повернувши голову в тому напрямку. – Сині прапори яскраві навіть у тумані. І башти як на старих картинах… Мені подобаються башти. А там маяк? Так, берегова лінія рвана, вказівник не завадить. Що?

Ламбе схопився на ноги, ледь не розламавши хиткий дистилятор. Важко хитаючись, наблизився до мене і пильно подивився в обличчя.

– У мене теж зіниці нормальні? – запитав вимогливо.

Не чекаючи відповіді, схопив флягу, потер рукавом, подивився в неї, як у дзеркало, і поплентався мокрим піском до зайнятого шлюпкою боцмана.

– Це ж воно! Те саме!

– Міраж? – неохоче відгукнувся Джиммі. – Ну так, гарно… Хоча «Принцеса півдня» нам точно ввижається, тому що міраж відображає дійсність.

– Це острів Мрій! – сипло вигукнув лікар. – Той самий острів карнаїтів, що з’являється і зникає, коли йому заманеться. Досі ніхто не зумів його зловити, тому що він не водно-підводний, а розташований у «бульбашці лихоліття» Арахлони Душогубки! Колись вона виходила у наш світ, і острів ставав реальним разом із нею. Це породило легенди, а в наш час їм спробували дати логічне пояснення і створили казку, засновану на розвинених технологіях карнаїтів.

– Тобто ми таки там, – приречено сказала я. – Ну, привіт, вічність… Одне добре: ти вже без Арахлони.

– Або ж острів Мрій тут! – Ентузіазму Ламбе можна було позаздрити. – Арахлона не настільки могутня, щоб створити його з нуля. Він міг існувати насправді! Чаклунка видерла його з нашої реальності, а після її смерті він повернувся на своє законне місце!

– Перевіримо й дізнаємося, – без особливої ​​надії підсумував Джиммі. – Нам пощастило, що вдень ми не спалили шлюпку. Чомусь це здавалося чудовою ідеєю.

– Ви, – ​​вколола я. – Ви з лікарем. Особисто я як нормальна людина шукала хмиз.

Боцману не сподобалася веселість у моєму голосі, і я його повністю підтримувала. За сьогоднішній день трапилося так багато поганого, що натяк на гарний поворот геть-чисто витрусив із мене здоровий глузд і замінив його нестримним оптимізмом. Я не відчувала небезпеки й не думала перед тим, як діяти. Мені хотілося йти вперед, скільки вистачить сил!

– Чапле, залишися заради ді Крайна, – попросив Джиммі, напевно розуміючи: якщо він не пустить мене в шлюпку, я помчу до далекого туманного берега вплав.

– Лікарю, ви ж залишитеся, правда? У вас є пацієнти, яким я не зможу допомогти за всього бажання.

– І я теж, – засмутився Ламбе. – Бережи себе, Вайоло. Насамперед пошукай там годувальницю, дуже тебе прошу. Терміново треба, розумієш?

«На острові, де, якщо ви маєте рацію, кілька століть не було часу? Мені шкода… Якби люди там розмножувались, Арахлона не шукала б нових», – збиралася чесно відповісти я, але Джиммі ледь помітно хитнув головою, нагадуючи про складний стан розуму лікаря, і мені вистачило совісті не розчаровувати Ламбе прямо зараз. Ну і безумства пообіцяти:

– Я зроблю це. Просто дочекайтеся.

Лікар щасливо усміхнувся, я зненавиділа себе за брехню, боцман взявся за весла… І ми вирушили у міраж.