9.2

– Астор? Якщо вона приведе сімнадцятирічного Астора ді Емшиса додому, її повісять як чаклунку, – резонно зауважив Ламбе.

– А що трапилося з Астором, ким би він не був? – насторожився Джиммі.

Арахлона проігнорував боцмана.

– Тоді й Астора повісять, щоб уникнути чаклунської скверни, – відповіла лікареві, огидно підморгуючи, – але губернатор на таке не піде. Астор ді Емшис – твій щасливий білет, Вайоло. Думай скоріше, ким ти заплатиш за нього.

– Ніким, – сказала я, перш ніж встигла подумати хоч про щось.

– Що?! – почула триголосий крик чи то здивування, чи обурення, чи і того, й іншого водночас.

– Я не судитиму Одновухого Чима. Він хотів якнайкраще, і я вдячна йому за турботу, але… – Я зам’ялася, не знаходячи ввічливих слів, щоб послати цю ненормальну вершительку чужих доль в пішу еротичну прогулянку до морських демонів. – Це ваш договір, – сказала після паузи, заповненої недовірливим сопінням. – Особисто я в ньому участі не беру.

У Арахлони затремтіли товсті, неприродно червоні губи. Вона притиснула руки до грудей, ніби задихаючись від гніву, і подивилася так, що мені захотілося мімікрувати під морську гальку.

– Ти, напевно, ще не оговталася від шоку, сонечку, – вимучено посміхаючись, припустила чаклунка. – Зараз я все тобі зрозуміло поясню. Дай мені хоч одного з непотрібних тобі двох чоловіків, і ти повернешся додому з почестями, а не як убивця!

На останніх словах Арахлона не змогла втримати привітну маску, і від злості, що перекосила її правильне обличчя, я відхитнулася, знову плюхнулась у воду, заляпавши бризками Джиммі.

– Дитинко, я не просто дам тобі вбитого тобою Астора ді Емшиса, – продовжувала чаклунка з відвертою погрозою. – Я відправлю вас на Аєрські острови прямо зараз, розумієш? Тобі не доведеться чекати смерті на цьому забутому людьми клаптику отруйної суші разом із лікарем, якого ти зневажаєш.

– Ось тепер зовсім нічого не розумію… – Мені коштувало неабияких зусиль виповзти на берег і випростатися, щоб хоч віддалено бути схожою на людину, впевнену у своїх силах. – Ви погана ворожка, Арахлоно.

– Я здатна передбачати очевидне! – образилася вона. – Ти не впораєшся з чоловіком самостійно, а правильний морячок не погодиться тобі допомогти, тому вибору в тебе, хе-хе, немає.

– Гадаєте, лікар зможе утримати Джиммі? Ви при своєму розумі? Чи у вас із очима погано?

Я образила всіх, окрім боцмана. Ламбе надувся, хоча це була чиста правда: Джиммі він не скрутив би й у свої найкращі роки.

Чаклунка скрипіла зубами і свердлила мене безсилим ненависницьким поглядом.

– Вирішуй! – крикнула істерично. – Чи мені прийти до вас персонально? Якщо я покину свій тихий затишний світ, ти пошкодуєш, що народилася, скажена комахо! Ще трохи – і я переступлю межу!

– В мене все одно нема чорнила. А якби було, то ви потім запропонували б намалювати знак переміщення і на нас із Астором? Начебто для щасливої ​​дороги на Аєрські острови, а за фактом – у вашу божевільню? І лікаря розписати порадили б, щоб він не мучився тут на самоті?

Даремно я мудрувала. Можливо, Арахлона Душогубка не була настільки жахливою, як я думала, і ми зуміли б домовитися.

Та кого я обманюю? Була, звісно ж. Вона століттями мучила людей у ​​«бульбашці лихоліття». Не вмирали ж вони там від старості?

– Я дам тобі останній шанс, Вайоло лін Артен. Не змарнуй його, інакше я прийду по тебе. Я! Особисто я! Ми обидві цього не хочемо, чи не так? Але Джиммі мій, запам’ятай! Будь слухняною дівчинкою, сонце, не клич зло у свій затишний світ.

– Джиммі, отже? – Я намацала руків’я револьвера і відчула себе краще. – Саме Джиммі? Прийди і забери.

Момент для переговорів було втрачено. Чаклунка пообіцяла мені найвигадливіші кари, які тільки здатне придумати людство, і забралася геть заліковувати свою зіпсовану самооцінку.

Я не думала, що Арахлона справді вибереться з-під захисту «бульбашки». Вона сиділа там віками! Таїлась, як змія під колодою, боялася висунутись у великий світ. Але якщо раптом чаклунка наважиться… З чотирьох куль, що залишилися, хоч одна потрапить у ціль.

– Ді Крайн мертвий? – прошепотів Ламбе, коли вона пішла, забравши з собою і холод. – Як він може бути мертвим, якщо я… Ми… Вони… І старий знав це від початку, – пролунало як вирок. – Він знав, але вірив… Він життя віддав, щоби це стало реальністю! Навіщо ти все зіпсувала знову?

Звинувачень я не очікувала, принаймні від лікаря.

– Треба було вам лисину розмалювати? – огризнулась, у глибині душі не визнаючи свою провину, але й полегшення не відчуваючи. – Не допомогло б, Арахлоні Джиммі сподобався! І взагалі, мертві не повинні повертатися ціною чийогось життя. Не згодні? Острів великий, протестуйте в іншому місці. А на дозвіллі подумайте, чому ви не пожертвували собою, коли Арахлона ще пропонував вибір. І що означає «знов»?

– Ілінор, – ніби виплюнув Ламбе. – Ти як була маленькою егоїстичною поганню, так нею і залишилася.

Ого. Приїхали. Але зосередитись на нашому спільному минулому не вдалося: чаклунка повернулась.