7.2

***

У Забороненому квадраті нас чекав сюрприз. Острови палали, та так, що здавалося: вночі піднімається сонце. Якщо поряд і були судна імператорського флоту, ми їх не бачили за яскравою загравою на пів неба.

Капітан Чим наказав кинути якір біля найменшого, стовідсотково порожнього і вже згаслого острівця. Ніч минула як на голках, а вранці стало ясно: найгірші побоювання готові справдитися.

На суші не було життя, тільки нескінченний, припорошений чорним пляж, гола випалена земля і сиві скелі на віддалі, над якими з несамовитими криками кружляли великі птахи-шаорі. Трупоїди, так. Я не чекала побачити їх посеред океану, за тижні шляху від найближчого материка, і кілька хвилин стояла з відкритим ротом, витріщаючись удалину.

– Раніше вони супроводжували работорговців, – мимохідь кинув лікар Ламбе, помітивши моє здивування. – Іноді птахи-шаорі поселяються на тушах мертвих китів і переміщуються на величезні відстані. Вони як риба-клі, зустрічаються скрізь і переносять інфекцію. Ти збираєшся на берег у цих тонких черевиках?

Хм… Його правда! Причин залишатися на кораблі не було, я могла без проблем напроситись у шлюпку.

– Лікарю… На обрії чисто? – запитала я не те, що збиралася.

– Як на мене, горизонт спорожнів ще вчора вранці, – звичним гордовитим тоном заявив Ламбе. – Я, звісно, не експерт, але уку-ука горить довго. У ньому багато смол, однак саме стебло жорстке, з великим вмістом мінеральних сполук, води та воску. По суті, уку-ука горить як свічка. Ми потрапили на фінал, до цього уку-ука міг тліти кілька днів. Ти чому стоїш? Шлюпку вже спустили.

Я трохи розгубилася. З одного боку, Одновухий Чим би цього не схвалив, гарантую. З другого – я доросла, можу сама вирішувати за себе. З третього – він капітан і його слово закон. З четвертого – я власниця, маю право голосу. З п’ятого…

– Швидше, – перервав мої безглузді міркування лікар. – Тебе ніхто не чекатиме до обіду.

Він дивився якось незвично. Начебто скоса, і водночас прямо. Видивлявся щось за моєю спиною? Я не надала цьому значення, тому що капітан Чим, що проходив повз, ляснув мене по плечу і погодився з тим, що мені не завадить розім’яти ноги і вгамувати свою безмежну цікавість.

– Таке враження, що ви збираєтеся там мене й закопати, – пожартувала я і не почула сміху у відповідь.

Похмурий ранок… Він приніс розчарування, що межувало з поразкою, і всі зиркали одне на одного як вороги. Не варто було намагатися його скрасити. Я й сама не відчувала веселощів…

На веслах був Джиммі – зосереджений, тепло вдягнений, з довгим ножем у потертих піхвах і з компактною підзорною трубою на шиї. Лікар теж чогось вирядився у міцні широкі штани з неякісно пофарбованої сірої тканини та шкіряну куртку з чужого плеча. Високі чоботи з тріснутими халявами доповнювали картину, проте біла сорочка з тонюсінького батиста, шовкова хустка на шиї та золотий годинник на ланцюжку заважали Ламбе відповідати образу бувавого моряка.

– Капітан залишається? – похмуро запитав Джиммі, коли я влаштувалася на перекладині.

– Він поки що зі старпомом і штурманом, – рівно відповів лікар, і я знову відчула щось зловісне. – Можливо, приєднається до нас пізніше. Або раніше.

Він раптом засміявся верескливим сміхом, і я подумала, що, незважаючи на лікування та реабілітацію, з головою у Ламбе не все гаразд.

Джиммі скрипнув зубами і наліг на весла.

– Ох як смішно, – процідив з ненавистю і кинув швидкий, сповнений люті погляд на «Принцесу півдня». – Одні гумористи навколо… Гей, чапле, не крутись, перевернеш нас!

Я й справді ледь не випала за борт, бо ніколи раніше не чула такої злості в голосі добродушного боцмана. Та й чаплею він мене не називав! І не «тикав» жодного разу!

– Це бунт? – Коли припікало по-справжньому, я могла скласти два і два швидше, ніж запанікувати. – Ти залишиш нас із лікарем на острові? А далі що? Підете на імператорський флот? Мститися?!

– Я не в курсі, – буркнув Джиммі, злегка збавивши тон.

– Що?! – здавалось, я сплю і сама вигадую свій кошмар. – Капітан не міг погодитися на таке!

– Це дивлячись який капітан. Наш не міг.

Я на мить остовпіла, перетравлюючи почуте. Лікар сприйняв це за покірність долі і схвально кивнув:

– Правильно, сиди тихо. Нехай Віллі Карп насолодиться перемогою, бо він може й передумати щодо тебе.

– Та невже?! – Я все ще сумнівалася в реальності себе та навколишнього світу. – А якщо я хочу, щоб він передумав?

Джиммі так рвонув весло, що бризки полетіли мені в обличчя.

– Заткнися, дурна птахо! Зараз Віллі задоволений, бо прибрав тебе без галасу і домовився з капітаном Чимом! – Боцман дивився кудись крізь мене. – У твоїх інтересах закрити рота і не смикатися, поки Віллі на містку!

– У моїх інтересах пристрелити цю підлу мразоту на місці!

Лікар, що сидів поруч зі мною, хмикнув, але його обличчя не здригнулося, зате Джиммі аж почервонів від гніву.

– Ти це плануєш зробити до того, як тебе поб’ють, пустять по колу і викинуть рибі-клі? – прошипів він, примружившись. – Штурман скаже: «Спасибі»! Сам він не відразу зважиться піти проти Віллі Карпа, хоча більшість команди підтримала б його беззастережно.

– Але чому?!

– Віллі зразковий покидьок, але дисципліна в нього міцна, а бунтівній наволочі таке не до душі, вони не для того вибрали вільне життя.