7.4

– Чапле, не бийте Джиммі, він виконував мій наказ, – сказав Віллі Карп, знімаючи мішковину з ілюмінатора. – Коли заспокоїтеся, приходьте на місток.

Я пішла до Моріса. Погане передчуття наростало з кожним кроком, відчинені навстіж двері його каюти злякали мене до напівнепритомності.

Порожнє ліжко, нова постільна білизна, акуратні стоси книг на столі… Одна розкрита, на ній – шовкова хустинка із засохлою кров’ю. Та сама. Я мимоволі торкнулася язиком уже загоєної губи і впіймала поглядом край малюнка під рукописним текстом.

Якась символіка. Череп, троянди та напис застарілою мовою.

«Чорна вдова».

Жінка, чия любов убиває.

Я?

Ні, це було прокляття.

Так, моє прокляття.

Свіже. Накладене тієї ночі, коли сузір’я Акули щось там закривало і магія била ключем. Зав’язане на моїй крові. Непорушне, поки живий заклинач.

Моріс Вайрен.

Навряд чи він розраховував, що стане першою та останньою жертвою. Такі, як я, у розумінні таких, як він, без передчуття вигоди не здатні на щирі почуття. Жадібна мисливиця за чужими грошима, я заслуговувала страждати вічно. Будь-хто, хто зачепить моє серце, зачахне і згине, витягнувши з мене всі соки. А я, підла непередбачувана гадюка, покохала Моріса і знищила його в рекордні терміни… Він зі шкіри ліз, відштовхуючи мене, намагаючись зруйнувати ці згубні почуття, але я навіть лайку й образи сприймала як турботу про моє майбутнє і любила ще сильніше.

Морісу ставало все гірше, і він не витримав, поділився своєю проблемою з лікарем Ламбе – представником пристойного товариства, який ставився до мене з крижаною байдужістю. Лікар не міг підтримати цвіль на кшталт мене. Він мав рятувати механіка Вайрена, від доброго самопочуття якого залежала доля корабля.

Ламбе дізнався деталі прокляття і вирушив до капітана. Одновухий Чим погодився з тим, що «Принцеса півдня» – це найважливіше, і головною небезпекою для неї є Моріс – псих, схильний до зради. Його треба позбутися. Посадити під замок і відкрити мені очі? Я б розчарувалася, Моріс би не помер, прокляття жило б, поки він живий, бо, на думку старого, я б не дозволила перерізати тому покидьку горлянку.

«А навіщо її взагалі питати? Поставимо перед фактом. Бракувало ще тут шмарклів через ілюзію вибору», – висунув ідею старпом.

Джиммі вмовляти не довелося, лікаря теж. Моріс отримав смертельну ін’єкцію морфію і вирушив на корм рибі-клі, я відбулася збитими до м’яса кісточками, недовгою істерикою та повною впевненістю в тому, що кохання – найгірше із нещасть.

«Жодних почуттів. Нізащо і ніколи. Тільки холоднокровний розрахунок чи розваги без зобов’язань. Розумні люди обирають головою!» – і нарешті я стала дорослою.

Чим піклувався про мене як про дитину. Кілька разів він заїкнувся щодо Моріса, мовляв, по-іншому не можна було, механік ніс небезпеку не тільки для закоханої дурепи, а й для всіх навколо, у відкритому морі найменший ризик може стати трагедією… Даремно старий хвилювався. Я повернулася до норми швидше, ніж очікувала. Моє кохання виявилося слабким і ненадійним, воно навіть убити не зуміло.

З того фатального дня Джиммі почав мене уникати. Я думала, він боїться, що прокляття не зникло, і намагалася запевнити його у протилежному, але боцман не йшов на контакт.

– Сподіваюся, якось ви мені пробачите, – насилу добилась я від нього короткої фрази.

– Я не гніваюсь через те, що ви врятували мені життя! – клянуся, це звучало щиро.

– Ви гніваєтеся, бо я не дав вам можливості подивитися Вайрену в очі і сказати, яка він мерзота. Не обманюйте себе, Йоло ді Крайн, ви жалкуєте, що Вайрен помер у незнанні.

– Я шкодую, що не допомогла викидати його за борт!

Не знаю, чи Джиммі повірив, але я не прибріхувала. Якби та історія повторилася знову, у мене б навіть сльози не виступили. Моє серце вкрилося льодом. Відтепер я була здатна витримати удар у спину, бо чекала на нього від кожного, хто траплявся мені на шляху.

***

Жінка з карнаїтів більше не з’являлася в моїх снах, зате з Одновухим Чимом розмовляла щоночі. Останніми днями вона переконувала його, що треба змінювати курс із уже прорахованого та визнаного більш-менш перспективним на новий і небезпечний.

«Принцеса півдня» йшла до Орлонського архіпелагу – місця, де розбилася «Морська зірка». Саме у тутешніх водах військове судно під назвою «Вітер Смерті» підібрало лікаря Ламбе, який плив на уламку борту. Матроси з того корабля поспіхом оглянули найближчі острови і оголосили, що врятованих немає, але лікар клявся: команда ді Крайна встигла спустити шлюпку. Хтось мав врятуватися!

– Це бруднопике стерво мене скоро в труну зажене, – скаржився Чим, хитаючись на містку в кріслі-гойдалці й засунувши ногу в балію з теплою солоною водою. – Все їй не так. Хоче, щоб ми повернули на південь до Забороненого квадрата.

– Ми ще вчора повернули.

Про це мені вранці доповів старпом. Він також натякнув, що капітан знає більше, ніж каже. Віллі Карпа це не на жарт зачіпало, а мене змусило до самого вечора ходити навколо Чима, сподіваючись витягти інформацію.