6.2

Я повернулася від порога. Витерла фабричною хустинкою всі поверхні, яких торкалася, і викинула безликий шматок тканини в кошик для сміття.

Амроті спостерігав за мною, скриплячи зубами, але з місця не рухався. Потім прошипів:

– Я заберу тебе із собою, маленька гадюко. Ти здохнеш на шибениці і ніколи не побачиш Ілінор.

Він поміняв келихи і шпурнув у мене відкриту пляшечку з уку-ука, забруднивши мій одяг. Вишкірився, підвівся і повагом вийшов у вікно – крізь скло, порізавши обличчя та руки, під копита четвірки ваговозів та колеса воза, навантаженого вугіллям.

Вижив куратор чи ні, я не знаю. Сум’яття допомогло мені тихо покинути ресторан, перш ніж з’явилася поліція і, можливо, службові собаки. Я взяла квиток на найближчий диліжанс і сподівалася, що імена своїх майбутніх жертв Ютас Амроті не записував у щоденник разом із датою запланованих злочинів. Але сумніви мучили мене дуже довго… Я регулярно переглядала всі газети, що йшли на Сонячний берег, боячись одного разу побачити своє ім’я – і справжнє, і придумане ді Крайном.

Цей день настав наприкінці зими. Вайола лін Артен та Астор ді Емшис зустрілися в одному рядку. Я читала статтю, і мій світ перевертався з ніг на голову, бо все було інакше!

Ой, мало не забула. Я розказала Ілінор про Амроті, і вона викреслила мене зі свого життя як затяту брехуху, заборонила Торену наближатися до мене і наплела старим щось таке, від чого Одновухий Чим повернувся до Альбатросового поселення, а його кузина перестала вітатися з нами обома. Я не розпитувала і не вибачалась, але в одній із розмов про «Морську зірку» Чим зауважив:

– Тепер я розумію Ламбе, а раніше не вірив жодному слову. В мене б теж мізки закипіли… Ти не переймайся, чапле. Все минає. І тобі зарахується, і йому зарахується…

Я й не засмучувалась. Ілінор та її образи відійшли на задній план разом із чудасіями лікаря, бо на той час мене цілком і повністю поглинули новини з Аєрських островів.

***

У статті з «Кримінальної хроніки», надрукованій через три роки після смерті Астора та моєї втечі, було багато слів і мало конкретних даних. Вона називалася: «Прокляття карнаїтів, або Бережіть своїх близьких». Автор не скупився на емоції, але, незважаючи на його старання, загалом суть справи вловлювалася без зусиль.

Отже, жили собі юні закохані: дочка начальника поліції та син губернатора. Жили не дуже пристойно, про що свідчило їхнє відверте любовне листування. Дівчина захоплювалася культурою карнаїтів, юнак просто «подавав великі надії».

Якось ці двоє зустрілися, щоб вкотре насолодитися нестримною пристрастю, але їх чекала біда. Якісь лиходії проникли в дім начальника поліції і причаїлися, щоб упіймати зручний момент для нападу. Вони катували й убили Астора ді Емшиса, потім змусили Вайолу лін Артен написати брехливе зізнання і забрали її в невідомість разом із таємничою картою скарбів, розшифрованою нині покійним професором Окрастом Жуко, та записками того самого професора. Під час злочину було знищено дві безцінні вази епохи Мейнської війни та вкрадено револьвер, що належав Каялу лін Артену, батькові зниклої дівчини.

Вбивць спіймали восени позаминулого року. Один із них раптово помер під час допиту від серцевої недостатності, а другий виголосив щиросердне зізнання і повісився, не дочекавшись суду. Щоправда, ці люди стверджували, що не мали стосунку до зникнення Вайоли лін Артен і крадіжки документів.

Їм заплатили лише за вбивство дочки начальника поліції. Вони вибрали тиху безмісячну ніч і проникли в її будинок. Натрапили на запеклий опір, упізнали в жертві сина губернатора, зрозуміли, що за це з них здеруть шкуру в буквальному значенні слова, запанікували і в метушні розбили дві вази. Сліди ті люди замели погано, та й їхні відбитки вже були в картотеці поліції. Злочинців упізнали одразу, але вони залягли на дно, тож знайти їх було непросто.

Особу замовника не встановлено – він передавав указівки через абонентську скриньку, зареєстровану на вигадане ім’я. Незвично для островів, але…

Ех, отож-бо, що «але»! У нас такі складнощі не практикувалися.

Ну чи практикувались у виняткових випадках, про які я не знала.

Доля Вайоли лін Артен досі не відома, але місцевий медіум стверджує, що дівчина регулярно передає йому повідомлення. За його словами, Вайолу вбили, бо вона дізналася про заборонену таємницю карнаїтів. Відповідальність за злочин лежить на радикально-просвітницькому русі «Наша історія».

Найближчим часом медіум розраховує випитати у духа місцезнаходження останків дівчини. У свою чергу Каял лін Артен обіцяє закопати медіума власноруч, якщо той і далі спекулюватиме ім’ям Вайоли. Отіс ді Емшис, навпаки, готовий прийняти будь-яку допомогу і щиро вірить, що вищі сили вберегли його онука, хоча експертиза визнала прощальну записку Вайоли написаною під тиском і не вважає той текст, особливо ніби висмикнутий з любовного роману абзац про вагітність, правдивим.