Королева об'їзної дороги

Стояв холодний морозяний день. Сонце вигравало променями на кучугурах білосніжного снігу та прозорій, наче скло, дорозі. На узбіччі дороги стояла вона,- «Королева об’їзної дороги». 

У далекому 1987 році у селі Стрілки Самбірського району Львівської області, у звичайній сільській сім’ї  народилась маленька гарненька біловолоса дівчинка. Батько і мати не могли натішитись таким щастям. Довго думали як назвати свою квіточку, та нарешті визначились. Нарекли своє дитя ім’ям Мар’яна. Зростала  дівчина, як усі сільські діти, але уже з дитинства у неї з’являлись прояви «монархічних» забаганок. Як тільки вона навчилась добре говорити починала дорікати батькам, чому вона не живе у великому місті, чому в неї нема найкращих іграшок, чому одяг вона доношує за двоюрідними старшими сестрами. Батьки Мар’яни важко працювали у полі, щоб заробити своїй донечці на пристойний одяг, гарні іграшки, заморські фрукти. Однак дитина не оцінила праці батьків і вимагала щоразу більше.

Так проходили роки, дівчина росла, нарешті закінчила школу і повідомила батькам, що «гнити» у забитому селі наміру не має, тому подає документи до Львівського вишу і переїжджає жити до міста. Батьки раділи за доньку, що у неї є мета у житті, здобути вищу освіту, жити у місті. Однак мета у неї  була інша, вирватися з села, оскільки до роботи вона була страшенно лінива, батькам не допомагала, лише дбала про свій зовнішній вигляд та гульки із хлопцями.

Мати із сльозами на очах зібрала улюбленій донечці валізу, подарували з батьком  їй мобільний телефон. Сівши у маршрутку Мар’яна сказала собі, милуючись своїм відображенням у дзеркалі: «Нарешті, я вилізла із цього бруду. Я буду міською паннусею, лише так, не інакше!»

Місто зустріло Мар’яну сонячним теплом і привітними посмішками людей на вулицях. Літо було особливо гарячим та сухим. «Скільки можливостей», -  подумала Мар’яна і переступила поріг орендованої  квартири, котру її батьки оплатили на час вступних випробувань. Квартира маленька, але дуже затишна, розміщена у старовинній частині міста Львова. З вікна кімнати видно площу Ринок та вхід до ратуші міської Ради. Закинувши сумку з речами до кімнати, Мар’яна поправила макіяж, взула свої улюблені босоніжки на високих підборах, поспішаючи прогулятися жвавими вуличками міста. Довго блукати дівчині в гордій самотності не довелось. Біля оперного театру до Мар’яни підійшов незнайомий хлопець, щоб познайомитись.

• Олег, представився хлопець, а як ваше ім’я, прекрасна німфо?
• Маріанна моє ім’я, з королівським виразом обличчя промовила дівчина.
• Приємно познайомитись,- промовив юнак.
• Чи можу я запросити вас випити філіжанку кави у моєму товаристві?

Довго не роздумуючи, Мар’яна відповіла кивком голови, що означав її згоду. Сидячи у затишній кав’ярні, Мар’яна розпитувала хлопця про те, де працює, з ким живе, будуючи у голові грандіозні плани, щоб закріпитися у місті назавжди. Однак її сподівання виявились марними, Олег як і вона з невеличкого хутірця Сколівського району. Дізнавшись, що хлопець не львівський, сказала, що продовжувати з ним спілкування не має наміру, попрощалась і пішла. Ошелешений хлопець, навіть слова промовити не зміг. Це було найбільше його розчарування за цей день. Мар’яна також йшла невдоволена додому, оскільки упіймати «м’ясистого»  львівського хлопця їй не вдалося.

  Як і очікувалось Мар’яна вступні іспити в університет провалила, однак твердо вирішила в село не повертатись, що ж її там чекає, окрім занудних, відсталих від життя батьків, та їх смердючих свиней, корів і інших тварин. Вона народжена для кращого життя, тішила себе думками дівчина. Оренда квартири закінчувалась, а їй необхідно було знайти якусь роботу, щоб не померти з голоду. Нічого робити звісно вона не вміла, бо не було бажання вчитись. Єдине, що було їй дано від природи, це струнка фігура, пишне волосся та вміння красиво «себе подавати».

   Посидівши перед дзеркалом Мар’яна вирішила, що з її зовнішніми даними звабити будь-якого чоловіка буде легкою справою, та ще й грошенят заробить. Одягнувши коротеньке чорне платтячко, з відкритою спиною, взувши свої трендові чорні босоніжки на високих підборах, зробивши ідеальний макіяж вирушила полювати  на «товстий гаманець». Година була пізня, 00 год. Однак у центрі міста було доволі людно. Проходячи по вулиці Городоцькій, біля Мар’яни пригальмував чорний, представницького класу автомобіль. Опустилось вікно дверцят, з якого визирнув непривабливої зовнішності, на вигляд одноліток її батька, чоловік, котрий люб’язно запропонував Мар’яні підвезти її, оскільки ніч на дворі, а вона гуляє вулицею одна. Мар’яна не довго думаючи вирішила скористатись цим шансом, тому сіла у машину до незнайомця. Незнайомець представився Леонідом, запитавши  куди підвезти красуню. Мар’яна звісно одразу зорієнтувалась, запропонувала випити чогось зігріваючого, оскільки вона довго гуляла та трішки змерзла. Леонід зрозумів натяк дівчини та повіз її у готель.

Готель знаходився на окраїні міста Львова, проте був дуже красивий, його освітлення так і манило до себе. Вночі готель здавався казковим палацом. Підійшовши до рецепції Леонід замовив найдорожчий номер готелю. Дівчина-адміністратор лише хитро посміхнулась, запитавши на який період він зніматиме номер. Чоловік сказав, що лише на ніч. Мар’яна стояла тримаючи Леоніда по-під руку та посміхалась. У її очах не було жодної краплі сорому за те, що вона стоїть із значно старшим за себе мужчиною, ще й до усього одруженим, котрий знімає номер в готелі для любовних утіх з нею. Піднявшись у номер вона завмерла при вході. Її зустріли майже президентські апартаменти, у таких вона ще ніколи у житті не була. Двокімнатний номер, з величезною, наче з казки, люстрою, ванною-джакузі,  повним баром дорогих напоїв. Леонід помітив, як  захопливо Мар’яна розглядає номер, щоб не витрачати час налив по келиху дорогого червоного вина, запропонувавши  випити за їх приємну зустріч. Випивши вина чоловік впився у пухкі губи Мар’яни, вони злились у палкому поцілунку. Дівчині сподобалось те, з якою пристрастю і жагою Леонід намагався заволодіти її тілом.  Їй не було огидно кохатися з підстаркуватим, із залисинами та кругленьким животиком чоловіком. Вона уявляла в цей момент як приймає  джакузі з шампанського та лежить в ліжку встеленому стодоларовими банкнотами. Старання Леоніда пролетіли для Мар’яни як одна мить, оскільки вона занурилась у свої мрії, та й він був уже не у тому віці, щоб довго розтягувати хвилини задоволення.